V Українсько-Польської заповідної школи: майбутнє за заповідністю!

05-06.12.2015 р. в мальовничому селі Бистра біля Бельска-Білої у підніжжя Сілезького Бескиду пройшла V Українсько-Польська заповідна школа – виняткова подія в співпраці польських та українських громадських організацій, які займаються охороною природи, метою якої є вирішення проблем охорони дикої природи та популяризація ідеї пасивної охорони – заповідності. Подію організували Майстерня на користь усіх істот (Польща) та Київський еколого-культурний центр (Україна). Медіальну підтримку школі надавав редактор місячника Дике Життя Г. Божек. Цього року школа зібрала понад 20 учасників з різних куточків Польщі, України та Білорусі.

Школу відкрила промова представника Майстерні на користь усіх істот К. Войцехівського, який розказав про історію ідеї школи про три школи, які були проведені в Україні та відгуки та рефлексії після проведення 4-ї заповідної школи. Він же представив учасників 5-ї школи.

Першою прозвучала програмна доповідь д-ра Анджея Єрмачка – багатолітнього керівника однієї провідних польських природоохоронних організацій – Клубу Натуралістів на тему «Повна охорона – минуле чи майбутнє охорони природи?». Др. Єрмачек, який впродовж тривалого часу є польським апологетом пасивної охорони природи, ознайомив присутніх з головними проблемами та причинами незадовільного стану пасивної охорони (заповідності) в Польщі. Більшість елементів природи, ландшафтів, видів не потребує нашого втручання. Найкращий варіант для них банальне не втручання. Пасивна охорона є в даному випадку найкращою опцією. Треба розуміти що в польській природохоронній практиці одночасно функціонують два поняття, що характеризують пасивну охорону (заповідність): повна та сувора охорона. Вони відрізняються тим, що повна охорона може вводитися лише на певний час – тобто може бути тимчасовою формою пасивної охорони природи. В той же час сувора охорона, що вводиться назавжди повністю відповідає поняттю заповідності.

Нажаль, в польському законодавстві офіційно не прописане поняття пасивної охорони. Наявне лише поняття повної охорони. В той же час сувора охорона також не має офіційної дефініції. І так відбувається не випадково. В умовах домінування антропоцентричного підходу, активна охорона співзвучна з поширеними штампами: «ми знаємо краще за природу», «без лісника ліс не виросте», «без мисливця дичина вимре», «без урегулювання річка не потече» тощо. Навіть такі абсурдні погляди, швидко поширюються якщо як вірус опановують 15% суспільства. В суспільній свідомості існує пошана до обмежень та заборон, введених сильними цього світу, публічними інтересами, загрозами життю та здоров’ю людини, проте бракує пошани до обмежень викликаних інтересами охорони природи. Бракує табличок «Охорона природи, вхід заборонений». Впровадження пасивної охорони зменшує владу локального авторитета над територією, яка знаходиться в його юрисдикції. Вона не збільшує споживання, навпаки спричинює економічні втрати, не створює робочих місць, а відповідно не окупається. В той же час активна охорона оперує величезними сумами, створює робочі місця, активна охорона краще відповідає потребі людини в терміновій сатисфакції та дозволяє непогано заробляти.

На противагу ідеї охорони природи заради неї самої, розвинувся сумнівний тренд охорони природи для людини. Його розвиває зокрема Петер Карейва – науковий директор організації Nature Conservancy http://www.nature.org/. Він зокрема стверджує, що не вдасться врятувати усі види, а заходи з охорони природи, які застосовувалися до цього не дуже допомогли, а на додачу стають все більш чужими для звичайних людей. Зважаючи на це, необхідно концентруватися лише на тих екосистемах, які становлять значення для людини. Тільки те що треба людині треба на його думку зберігати. При цьому необхідно співпрацювати з економістами та господарниками. Лунають і інші аргументи від лукавого, що намагаються повернути природоохорону на повний конформізм до розвитку людського господарства.

Іншою проблемою в Польщі є сильно розрекламована система «Натура 2000», яка залишила в тіні усі інші природоохоронні території, усі зусилля сконцентрувалися в Польщі наразі виключно на Натурі. В Польщі створюється лише 3-4 резервати річно, створення ж національних природних парків взагалі припинилося. В той же час, вимагаючи виключно охорони певних видів, внесених охоронні списки Євросоюзу дана система взагалі не передбачає пасивної охорони (заповідності). Індивідуальні режими кожного з об’єктів Натури перетворюють їх захист кожного разу в борюкання з відповідним планом охорони та контролем сотень індивідуальних режимів. Проблема індивідуального режиму існує і у випадку польських резерватів, щодо них в законі є низка обмежень. Проте вони діють виключно якщо інше не передбачено планом самого резервату. Так звані індивідуальні режими, про які в останній час дуже виразно можна почути в Україні, на думку польських природо охоронців, за жодну ціну не можна впустити в українську природоохоронну практику.

Проте майбутнє пасивної охорони в Польщі зовсім не виглядає песимістично навпаки – є від чого відштовхнутися. Це і заповідні зони національних парків, а також можливість впровадження пасивної охорони в резерватах. До місць де реалізується пасивна охорона природи слід додати зони охорони видів, а також зони охорони ксилобіонтів в лісах та так звані референційні поверхні, а процес створення таких зон далеко не закінчений. Загалом, на думку експертів 20% Польщі мало б бути охоплено дикістю.

Тренд на популярність дикості відмічається в рості активності різноманітних організацій, які займаються її пропагандою. European Wilderness society – одна з численних європейських організацій скерованих на відновлення дикості в Європі. Нею розроблена система стандартів та сертифікації заповідних територій. Створювати території з різними сертифікатами важко, але навіть в Європі можна сягнути найвищого платинового сертифікату. Особливо приємно що і українські національні парки «Зачарований край» та «Вижницький» мають бронзу цього товариства.

Позитивною також є тенденція на зменшення відвідуваності людьми лісів та інших екосистем, що намітилася в Польщі в останні десятиліття. Прес людей на дику природу починає зменшуватися. Використання новітньої техніки скорочує час і кількість людей, що впливають на ліс під час робіт. Наявність вільного ринку змушує прораховувати потенційну економічну користь від проектів, що реалізуються. Повна охорона надає великі екосистемні послуги, зокрема фіксацію вуглекислого газу. Так зокрема цінність екосистемних послуг, які надає Біловезька Пуща оцінено в 800 млн. злотих, що значно більше ніж дають рубки.

Зважаючи на це треба змагатися за впровадження пасивної охорони там де тільки це можливо, використовуючи актуальні напрямки розвитку, а також намагаючись їх за можливістю змінювати. Як показало опитування проведене Клубом натуралістів загалом дикість, дика природа сприймається пересічними поляками позитивно. Висновки д-ра Єрмачка відносно необхідних для відновлення позицій пасивної охорони природи в Польщі заходів учасниками школи було вирішено включити до її резолюції.

Д-р. Єрмачек представив також видання Клубу натуралістів присвячені питанням впровадження пасивної охорони в Польщі, а також іншим проблемам збереження природної дикості Польщі. Клуб Натуралістів зокрема організовував конференції присвячені різним питанням пасивної охорони, вивченню впливу введення цього режиму на біорізноманіття, матеріали яких доступні в мережі та потребують перекладу на українську мову (див.http://www.kp.org.pl/pp/).

Надзвичайно цікавою була доповідь представника провідної організації Білорусі в галузі охорони дикої природи – «Аховы Птушак Бацькаўшчыны” Андрія Абрамчука. Він розказав про місце пасивної охорони в сучасній системі особливо-охронюваних територій Білорусі. Наші опоненти в Україні дуже сильно розрекламували пасивну охорону. Вона не викликає таких дискусій в Білорусі. Окрім Березінського заповідника та заповідних зон національних природних парків, в Білорусі створено зони охорони гнізд рідкісних видів тварин та рослин, занесених до Червоної книги Республіки Білорусь. Прийнято спеціальні документи, які варто перейняти і в практику України. Так є в Польщі і це було використано білорусами. Колеги з Білорусі намагаються також використати процес лісової сертифікації, який вимагає залишати 5% кожного лісового господарства в непорушеному стані.

Представник української організації – Київський еколого-культурний центр др. Іван Парнікоза представив доповідь на тему «Гуго Конвенц та перша інтеграція Польщі та України в європейську систему охорони природи». Постать Гуго Конвенца – піонера охорони природи Європи досі залишається недостатньо вивченою (див детальніше http://h.ua/story/419004/). Донедавна в українській природохоронній літературі Г. Конвенц трактувався виключно як творець концепції пам’яток природи. І. Парнікоза представив його внесок в розвиток ідеї пасивної охорони (заповідності), зокрема створення перших заповідних територій в Європі – повних резерватів – т.зв.Totalreservat, одним з яких є існуючий і зараз (нажаль вже без режиму повної заповідності) резерват «Пташиний Рай» на території Гданська. Саме Конвенц створив заповідну зону сучасного Біловезького національного парку. Творчий шлях цього вченого-практика є прикладом для сучасних природоохоронців як треба планувати та реалізовувати мету свого життя. Саме він приніс Німеччині природоохоронний закон та лісову стражу, яка контролювала його виконання. Він же домігся створення в Німеччині національного парку, об’єктів з заповідністю та пам’яток природи. Вчений активно їздив по світу, відвідав зі своїми лекціями багато країн Європи, де зустрічався зокрема з російськими природоохоронцями. Це під його впливом Г. Кожевніков сформулював ідею абсолютної заповідності, що стала вінцем природохоронної ідеології. Таким чином, за Г. Конвенца. Україна, та і Польща (зокрема зусиллям В. Шафера) вперше інтегрувалася в систему охорони природи Європи. Тож всупереч деяким прихильникам необхідності різких трансформації в ногу з Європою, наявна в нас система повністю відповідає загальноєвропейській, тож має бути збережена та розширена. Київським еколого-культурним центром проведено вивчення впливу режиму заповідності на біорізноманіття тварин та рослин в об’єктах природно-заповідного фонду, яке показало, що він призвів до чудових результатів. Продовженням ідеї Г. Конвенца про «Пташиний рай» є зокрема заповідні зони національних природних парків «Меотида», «Великий Луг» та «Ніжньодністровський».

Так само було обговорено внесок, який зробили польські колеги в просування природоохоронних змін в Україні. Зокрема завдяки спеціалісту клубу Натуралістів П. Павлачеку ми отримали інформацію про боротьбу з рубками в НПП Польщі, яка закінчилася тим, що в заповідних зонах цих парків, так як в інших розвинених країнах Європи такі рубки не проводяться. Дані аргументи були використані в ході успішної компанії коаліції громадських організацій України по забороні таких рубок в заповідниках, заповідних зонах національних природних парків, регіональних ландшафтних парків, біосферних заповідників та заповідних урочищ.

Було обговорено також попередні успішні дії щодо викорінення ранніх сінокосів з використанням важкої техніки в степових заповідниках України. Зокрема відмічено внесок польських організацій, таких як клуб натуралістів в аргументацію неприпустимості повних та ранніх сінокосів в степових екосистемах, з огляду на відтворення рослин та тварин.

Було також представлено видання Київського еклолого-культурного центру – зокрема історію українських заповідників, а також вперше зібрану під однією обкладинкою книгу про пасивну охорону природи (заповідність).

Далі в програмі школи було проведено вечір з дикою природою. Зокрема було заслухано фоторозповіді І. Парнікози – учасника 18-ї Антарктичної експедиції про дику Антарктиду, К. Войцехівського  про подорож в дикі Горгани та А. Абрамчука відносно диких багнистих територій Білорусі.

Антарктика єдиний з континентів, який розвивався без участі людини. Зважаючи на це саме людина становить найбільшу загрозу для нього. Крихке біорізноманіття антарктичних екосистем перебуває в значній залежності від наукової та туристичної активності в регіоні. На білий континент також чекає ще одна загроза – можливість його поділу поміж країнами, з метою здобування корисних копалин.

Дикі Горгани – унікальний куточок України, де в однойменному заповіднику та заповідній зоні відповідного національного парку знаходяться під охороною найбільш дикі українські гори. Вкриті лишайниками кам’янисті розсипи, зарості гірської сосни та реліктові дерева кедра європейського, все це абсолютно дисонує з розташованим неподалік монстром Буковелем. В Польщі в Татрах чи Бескидах вже немає таких диких місць. Зважаючи на це великою є відповідальність України. Збільшення інвестицій загрожує українським горам втратою дикості.

Ольманські болота неозора країна боліт, самою природою створена для заповідності. Неозорі простори, кілька днів пішохідної мандрівки здалеку від цивілізації, такі неповторні відчуття дикості можна пережити в цьому куточку Білорусі.

Другий день проведення школи був присвячений обміну досвідом в галузі охорони великих тварин: вовка, ведмедя та лося. З доповіддю про останні досягнення міжнародної коаліції організацій для вирішення питань трансграничної охорони великих хижих тварин виступила представник Майстерні в інтересах усіх істот Сильвія Шутковська. Наразі, зусиллями цієї організації та її партнерів, вільна від полювань на вовка зона постала не тільки вздовж кордону з Чехією, але й Словаччиною 15 км від кордону. Окрім того Словаччина ввела охоронний період для вовка. Проте розпорядження про створення зони вільної від полювань це не закон, тож наразі не відомо чи воно буде діяти постійно. Учасники школи прийшли до висновку про необхідність підготовки наукового матеріалу присвяченого вивченню ефективності створення зони вільної від полювань на словацько-польському кордоні з метою поширення цього досвіду на приграниччя з Україною та Білоруссю.

Як зауважив Голова Майстерні на користь усіх істот – Радослав Слюсарчик, наразі ідеологічною програмою цієї організації є боротьба за якомога більшу площу ділянок охоплених пасивною охороною і зв’язок між ними. Саме такі коридори беруться під охорону створенням прикордонних зон вільних від полювання.

Окремо також було обговорено питання охорони лося. Надзвичайно цікаву та повчальну доповідь на цю тему представила Сильвія Шутковська. В Польщі після війни лось був представлений буквально кількома екземплярами. В 1952 р був взятий під охорону і після росту чисельності в 1967 р. знову став об’єктом полювань. Рівень відстрілу швидко перевищив рівень відтворення лося. Чисельність лося різко знизилася з 6200 до 1500 особин. В 2001 р. самі мисливці попросили про мораторій на відстріл лося. Результат є такий що в 2011 р. лосів налічувалося вже 7,5 тис. особин. Відповідно почалися роздаватися голоси, що полювання на лося треба поновити. Це обґрунтовується нібито розмірами шкоди, які лосі спричинюють лісовим культурам. В той же час в Польщі, перш за все на основі реліктової лосиної популяції в Бебжанському національному парку, розвинувся туризм пов’язаний з огляданням лося. Зважаючи на це цю реальну альтернативу, яка приносить більше грошей ніж відстріл треба використати. І. Парнікоза познайомив присутніх з висновками українського фахівця з ратичних тварин др. В. Смаголя щодо необхідності оголошення мораторію на полювання на лося в Україні, щоб досягнути таких самих добрих результатів як і польські колеги. Інститут зоології НАН Украйни за результатами спеціального дослідження рекомендував Департаменту лісового та мисливського господарства та Міністерству охорон навколишнього природного середовища України продовжити дію мораторію на відстріл лося що діяв в попередніх роках на 2013 р. Нажаль висновки вчених не були почуті відстріл лося цього ж року поновлено. На сезон 2013-14 рр. Держлісагенство України видало обласним управлінням лісового та мисливського господарства 162 бланки ліцензій на добування лося. Учасники школи підтримали поширення досвіду польського мораторію на Україну.

 

На основі обговорень та дискусій учасники школи прийняли  резолюцію.

DSCF1794 DSCF1798 DSCF1818

Прес-служба КЕКЦ

16.12.2015   Рубрики: Борьба за заповедность, Новости, Школа Борейко-Войцеховского