Сінокосіння в степових заповідниках України: теорія та реальність

    Парнікоза І. Ю.
Історико-архітектурний музей «Київська фортеця», Київ, вул. Госпітальна, 24а; Parnikoza@gmail.com
    
    Парнікоза І.Ю. Сінокосіння в степових заповідниках України: теорія та реальність. В статті розглядаються реалії сучасного сінокосіння в заповідниках України. В світлі сучасних наукових даних сінокіс виглядає неефективним щодо стабілізації сукцесії степових комплексів заходом, строки та форма реалізації якого спрямована на рентабельність з точки зору отримання товарного сіна. Ця форма регуляції не вітається в європейській практиці, як одна з найбільш небезпечних для степового біорізноманіття.

    Ключові слова: сінокіс, степові заповідники, регуляція, заповідна справа, заповідність
    Парникоза И.Ю. Сенокошение в степных заповедниках Украины: теория и реальность. В статье рассматриваются реалии современного сенокошения в заповедниках Украины. В свете современных научных данных сенокос выглядит неэффективным по стабилизации сукцессии степных комплексов мероприятием, сроки и форма реализации которого направлена на рентабельность с точки зрения получения товарного сена. Эта форма регуляции не приветствуется в европейской практике, как одна из наиболее опасных для степного биоразнообразия.
    Ключевые слова: сенокос, степные заповедники, регуляция, заповедное дело, заповедность
    Parnikoza I. Yu. Hay in the steppe reserves Ukraine: Theory and Reality. The article showed the realities of modern hay in nature zapovedniks of Ukraine. In light of current scientific evidence hay looks inefficient to stabilize the succession of steppe complexes event timing and form of implementation is aimed at profitability in terms of getting trade hay. This form of regulation is not welcome in European practice as one of the most dangerous for the steppe biodiversity.
    Keywords: hay, steppe zapovedniks, regulation, reserve management, zapowidnist
    
    Одним з найбільш дискусійних питань у заповідній справі є питання про регуляційні заходи в природних заповідниках – втручання, які відповідно до ідеології їх розробників, повинні блокувати природні сукцесії і консервувати поточний стан екосистеми, яка охороняється (см. Осичнюк, 1979). Найбільш дискусійним при цьому є обґрунтованість застосування так званих регуляційних заходів по відношенню до степових угруповань в природних заповідниках України (див. наприклад Василюк, 2013; Борейко, 2005; 2013). На адресу прихильників додержання режиму заповідності часто звучить аргумент про те, що пропонований ними режим мало реальний. Проте цей аргумент в рівній мірі стосується самих прибічників регуляції, теоретичні побудови яких мають мало спільного з суворою реальністю, в якій все підпорядковано суто егоїстичним господарським інтересам. Крім того, обґрунтовані в тій чи іншій мірі лише для деяких певних угруповань або видів, регуляційні заходи на практиці обертаються проти цілого ряду інших видів. Метою даного огляду було розглянути факти, щодо реального стану найбільш поширеного в степових українських заповідниках регуляційного заходу – сінокосіння, а також відомості вітчизняних та закордонних вчених щодо його впливу на різні компоненти степових екосистем.
    1. Теоретичні передумови
    На противагу деяким сучасним заявам про те, що заповідники у своїй більшості створені за тим же принципом, що і видові заказники (Василюк, 2013), типове положення про заповідники Наркомату освіти РРФСР від 22 лютого 1929 р. свідчить, що частина заповідників з самого початку створювалися як т.з. «повні»: «повним заповідником визнається ділянка земельної чи водної поверхні, яка з усіма утворами природи, що знаходяться на ній і в ній (рослинами, тваринами, ґрунтами, гірськими породами, мінералами та ін.) назавжди зберігається в недоторканому вигляді. Внаслідок цього природний стан повного заповідника не може бути порушений впливом людини на природу, а також не допускається господарське використання заповідної території» (Типовое.., 1929). Формулювання «абсолютний заповідник» містить і відповідне положення Наркомзему (у віданні якого також перебувала частина перших заповідників) 1930 р. (Чорна, 2005).
    У той же час, якщо дотримуватися того, що адміністрація степового заповідника повинна виходити з принципу «не нашкодити», то повинні справедливо враховуватися інтереси всіх складових степової екосистеми з пріоритетом на рідкісні види кожної з груп. При цьому застосування методів, які відверто шкідливі для цілого ряду складових степового біоценозу і при цьому носять ознаки господарської наживи, повинно бути категорично виключено.
    2. Реалії сінокосіння в степових заповідниках України
    В умовах сучасної України більшість степових природних і 2 біосферних заповідника, як показало наше опитування за допомогою офіційних листів і перевірок з виїздом на місця, здійснює сінокіс в травні-червні. Зокрема про це відкрито пишуть дирекції заповідників: «Єланецький степ» (лист №76 від 04.04.2013), «Казантипський» (№67/01-08 від 30.04.2013), «Асканія-Нова» (№255-12 від 29.03.2013), Чорноморського біосферного заповідника (№ 01-12/118/101 від 05.04.2013). Причиною цього є прямий господарський інтерес. Вже досить давно обґрунтовано, що терміни косіння обумовлені інтересами отримання найбільш цінного сіна при косінні в фазу вегетації – початку цвітіння або ж у фазу повного цвітіння (див. наприклад Андреев, 1937; Ларин, 1937). Заготівля сіна здійснюється або в інтересах годівлі худоби працівників заповідника, або ж екзотичних тварин. Утримання останніх не має нічого спільного з завданнями заповідника і служить виключно не передбаченій у функціях заповідника більш високій туристичній привабливості Так, в Казантипському заповіднику сіно використовується для підгодівлі камерунського козла, в «Єланецької степу» для годування американських бізонів у вольєрі, в «Асканії-Нова» підгодівлі численних екзотичних тварин у зоопарку та вольєрах.
    На практиці сінокосіння здійснюється технікою: мотокосами в Карадазькому заповіднику (лист № 116/114), механізованими переносними агрегатами в Чорноморському біосферному (лист № 01-12/118/101), трав’яними комбайнами Е-303 та Е-304 в «Асканії-Нова» (лист № 255-12), протипожежним трактором МТЗ 892 з косаркою в заповіднику «Єланецький степ» (лист № 76), роторною косаркою Z-169 у відділенні «Хомутовський степ» Українського степового заповідника, а також комбайнами К-1001, Е-202, Е-303 у відділенні «Михайлівська цілина» цього ж заповідника (лист № 157/56 від 04.04.2013). У відділеннях Луганського природного заповідника значні площі від 108 до 33 га) також викошують із застосуванням техніки: тракторів ЮМЗ-8040, роторної і сегментної косарок. Іноді залучається техніка сторонніх підприємств (лист № 56 від 20.06.2013).
    Необхідно відмітити, що українська ситуація в цьому плані не унікальна. З часів СРСР і по наш час терміни сінокосу в Центрально-Чорноземному заповіднику Росії визначаються наявністю сіно користувачів та готовністю сінозбиральної техніки (Рыжкова, Рыжков, 2009).
    2. Вплив на вищі рослини, лишайники і мікрофлору
    Необхідність регуляційних заходів, найбільш поширеним з яких в Україні є сінокіс, обґрунтовується необхідністю блокади сукцесій та збереження рослинного біорізноманіття в початковому вигляді. Сукцесійні зміни в степових екосистемах при заповіданні відзначав ще Й. К. Пачоський, а про необхідність втручання з метою блокади таких резерватогенних сукцесій вперше в Україні написав В. В. Осичнюк для «Хомутовського степу» (Осичнюк, 1979; Ткаченко, Лисенко, 2008). Припущення В. В. Осичнюка перевірив видатний український спеціаліст по степам В. С. Ткаченко, який здійснив і останнє за часом просторове картування рослинності «Хомутовського степу». На його підставі він проаналізував динаміку зміни рослинності на ділянці, де підтримується абсолютна заповідність. При цьому вчений дійшов висновків про наявність авторегуляції розвитку тих чи інших типів рослинності в межах заповідного степу. Зокрема він показав природне (без впливу людини) припинення розростання чагарникових фітоценозів в темпі, характерному для 80-90-х рр. минулого століття, що є гарним маркером досягнення заповідним степом порогу насичення чагарниковими формами. Після досягнення цього порогу настає їх випадання, як результат спрацьовування очікуваних авторегуляційних обмежень. Що ж до домінуючого типу рослинності «Хомутовського степу», то ним залишалося угруповання Poeta angustifoliae, яке вже давно (ще на початку 80-х рр.) вийшло на «плато» та вступило в коливальний режим розвитку (Ткаченко, 1992; Ткаченко, Лисенко, 2008; Ткаченко, 2012).
    Наразі ботаніки на досвіді вивчення степових заповідників України і Росії роблять висновок, що використовувані методи регуляції є малоефективними (Ткаченко, 1999; Ткаченко, Дидух и др., 1998; Филатова, 2012). При цьому тривалість спостережень є недостатньою для обґрунтування та оцінки результатів таких втручань. Ставиться під сумнів головний аргумент прихильників сінокосіння степових заповідників – стабілізація степового біорізноманіття. Зокрема В. С. Ткаченко пише про неможливість стабілізувати ключову складову екосистем степу ротацією сінокосів будь-якого циклу періодичності. При цьому вчений сміливо вказує на відтінки утилітарних інтересів, а також на те, що в умовах «Михайлівській цілини», низка проблем з експансією чужорідної заповіднику фори пов’язані не з сукцесіями, а з діяльністю адміністрації заповідника по створенню ставків (зміною гідрорежиму), саду і т.д., що завданнями заповідника також не передбачено (Ткаченко, 1999). Зауважимо, що штучна зміна гідрорежиму шляхом створення ставків та поїлок для худоби поширена майже в усіх степових заповідниках України, проте її вплив на розвиток резерватогенних сукцесій замовчується.
    Варто зазначити, що сінокосіння не тільки не ефективне, але й небезпечне для низки видів рідкісних степових рослин. Так, за результатами наших 10-річних спостережень у регіональному ландшафтному парку «Лиса гора» скошування блокує нормальне визрівання плодів Pulsatilla pratensis (L.) Mill. (І. Парнікоза, неопубліковані дані). Даний червонокнижний вид присутній у всіх філіях Українського степового заповідника та в інших степових заповідниках України (Ткаченко и др., 1998; Каталог.., 2002). З цієї ж причини травневий і червневий сінокіс небезпечний також для цілого ряду лучних і степових орхідей, зокрема для рідкісної степової орхідеї флори України – Orchis picta Loisel., квітуючої в травні – на початку червня. Сінокосіння в Казантипському заповіднику представляє реальну загрозу для його насіннєвого поновлення. Зазначена рослина лише приклад, вплив сінокосіння з подальшим вилученням сіна може виявитися згубним для багатьох інших видів рідкісних рослин, охороняти які воно було в теорії покликане. В європейській практиці вказується, що косіння в більшості випадків викликає розвиток експансивних трав, головним чином Arrhenatherum, а також збіднення видового складу угруповань. Доведено також, що у відносно короткі терміни косіння призводить до елімінації видів Stipa (Baranska, Jermaczek, 2009).
    Інколи вказується на необхідність регуляційних заходів в інтересах збереження степових лишайників (Василюк, 2013). Проте на даному етапі дослідження степової ліхенофлори ще не можна зробити однозначні висновки про вплив режиму заповідності на степові кущисті лишайники (див. Надеина и др., 2010). Також чомусь, не вказується на ту шкоду, яку може нанести степовим лишайникам витоптування, що як ми показали, є неодмінним атрибутом сучасного сінокосіння із застосуванням техніки. Зважаючи на це для лишайників, як і для вищих рослин, сінокосіння може виявитися ще небезпечнішим, ніж загроза сукцесії.
    Заповідний режим характеризується також найвищою чисельністю нітрифікуючої та денитріфікуючої мікрофлори ґрунтів, більшим біорізноманіттям актиноміцетів та мікроскопічних грибів, а також загалом найвищою біогенністю ґрунтів та вмістом гумусу. Застосування регуляційних заходів знижувало ці показники (Гусев, 1988; Бондар, Иевлев, 2009).
    3. Вплив на безхребетних тварин
    Огляд літератури щодо впливу сінокосіння на безхребетних показує, що це чи не найбільш вразлива до цього типу регуляції група. Показано, що ділянки заповідників, які не зазнають сінокосу характеризуються більшим різноманіттям комах, павуків та інших безхребетних. Тут відмічено 80% видів тварин від загальної кількості тих, що трапляються в степу (Краснитский и др., 1984; Грамма, Захаренко, 1990; Полчанинова, Прокопенко, 2007; Полчанинова, 2012). Л. М. Зелінська, аналізуючи сінокосіння в Чорноморському заповіднику, слідом за Р. Шовеном розцінила покіс «як екологічну катастрофу». Дійсно, сінокіс спричинює різке збіднення ентономофауни: зменшується чисельність бджолиних, двокрилих, лускокрилих, перетинчастокрилих, знищуються всі внутрішньостеблові мешканці: златки, вусачі рода Agapánthus, довгоносики роду Lixus, всі комахи, які розвиваються в квітах та суцвіттях: пилкоїди, довгоносики родів Larinus та Lachneus, мешканці високих рослин: богомоли та коники, личинки багатьох видів лускокрилих, лялечки білянок Zegris, прикріплені до стебел рослин (Зелинская, 1985). Як зазначає В. Н. Грамма та А. В. Захаренко (1990): «В степових заповідниках має бути встановлений єдиний режим – режим абсолютної заповідності». Тільки він, в поєднанні з заходами з розширення заповідної території, може забезпечити фауністичне та флористичне різноманіття даних екосистем».
    Якщо проаналізувати ареали і біотипічні уподобання лускокрилих і перетинчастокрилих, які занесені до Червоної книги України, виявляється, що в степах України мешкає 61% червонокнижних перетинчастокрилих і 52% червонокнижних лускокрилих. Згідно до видових нарисів, особливо страждають від сінокосів такі види перетинчастокрилих: Melitturga clavicornis, Paravespa rex, Megalodontes medius, Characopygus scythicus, Cephus zahaikevitshi, Pachycephus cruentatus, Arge beckeri, Bombus muscorum, B. fragrans, B. armeniacus, B. pomorum, B. laesus, Psithyrus maxillosus та ін Серед лускокрилих в цьому списку: Zegris eupheme, Euchloe ausonia, Esperarge climene, Coenonympha hero, Hemaris croatica (Червона.., 2009). Якщо додамо до цього списку ще прямокрилих, жуків і двокрилих, то вийде, що в степових заповідниках страждає від сіножатей близько 100 видів комах, занесених до Червоної книги України (Червона.., 2009). Зникнення деяких видів комах, що ще в 50-ті роки ХХ ст. відмічалися в «Провальскому степу», також може бути пов’язане з системою сінокосіння (Грамма и др., 1984).
    Негативний вплив сіножатей на перетинчастокрилих, як групи, що несе найвагоміші втрати, полягає і в тому, що покоси знищують квітучі рослини, пилком і нектаром яких вони харчуються, а також на яких вони гніздують. Часто комахи просто давляться технікою. Що стосується джмелів, то вони, насамперед, гинуть, розташовуючи свої гнізда на поверхні землі, і які під час сінокосів давляться тракторами, машинами і косарками (див. Зелинская, 1985). Ситуація ускладнюється ще й тим, що багато рідкісних перетинчастокрилих прив’язані тільки до певних частин рельєфу степу, а також тільки до певних видів рослин (Радченко, особисте повідомлення, 2014).
    На шкоду безхребетним при косінні вказують і європейські автори (Benstead et al., 1999). Словацькі та польські дослідники зазначають необхідність пізнього косіння або взагалі залишення не кошених ділянок на користь ряду рідкісних на території Євросоюзу лускокрилих (Uzemie.., 2009).
    Окремо слід відзначити можливий негативний вплив сінокосів на степових молюсків. Викошування травостою до стану жорсткої щетини, на думку деяких фахівців, не тільки позбавляє їх корму, а й призводить до вилучення в стоги або силосні ями значного відсотка дорослих особин, що не може позитивно позначатися на стані популяцій (І. О. Балашов, особисте повідомлення, 2013).
    
    4.Вплив на хребетних тварин
    Щодо степових хребетних також показано, що абсолютно-заповідні ділянки характеризуються більшим їх видовим різноманіттям в порівнянні з такими, що зазнають випасу чи викошування. Так наприклад, на ділянці Центрально-Чорноземного заповідника відмічено біля 80% видів тварин від загального числа тих, що мешкають в степовій зоні. Тут було поширено 20 видів ссавців, 18 – птахів (гніздуючі види), 4 – рептилій, 6 – земноводних. Для абсолютно-заповідного режиму характерно найвище видове різноманіття птахів і їх найвища в порівнянні з територіями з іншими режимами щільність гніздування (Краснитский и др., 1984; Гусев, 1988). В. П. Думенко (2007), аналізуючи вплив режимів природокористування на фауну хижих ссавців біосферного заповідника «Асканія-Нова», доходить висновку: «Отже, встановлення абсолютно заповідного режиму у відносно великому масиві степу в більшості випадків позитивно відбилося на хижих ссавцях. Саме на ділянках з таким режимом природокористування сталася спонтанна реставрація фауністичного складу останніх (до теперішнього часу представлені всі аборигенні види), а популяційні параметри фонових видів хижих звірів більш оптимальні». Низка степових видів ссавців, таких як Sicista subtilis, тяжіє до непорушених цілинних заповідних ділянок. Зокрема цей вид відомий з абсолютно-заповідних ділянок «Хомутовського степу» і «Кам’яних могил» (Тараненко та ін, 2008). У Криму цей вид також тримається на цілині, а в лісосмуги заходить, тільки якщо розорюються прилеглі до них площі (Товпинець, Євстаф`єв, 2008). Такі рідкісні степові ссавці, як Sicista strandi, Cricetulus migratorius, та Lagurus lagurus, які мешкають на території степових заповідників України. Усі вони, наскільки можна судити з описів їх біології, в сучасних умовах обирають незаймані цілинні ділянки степу, які перемежовуються з чагарниками, тобто умови сучасних заповідних степів. Втім, незважаючи на це, поширюється хибне твердження, що хребетні тварини загалом воліють існувати поза межами ділянок з заповідним режимом, що пов’язують з впливом резерватогенних сукцесій (Василюк, 2013). Дійсно, деякі види мають інші екологічні вимоги, проте їх втрата на території заповідників аж ніяк не є катастрофою. Адже показано, що на не заповідних територіях їх популяції і без допомоги людини збільшуються і не перебувають у критичному стані. Зокрема, це відноситься і до часто згадуваного прибічниками регуляції Marmota bobac. Спостереження показують, що в Донецькій області чисельність цього гризуна помітно зросла, спостерігається тенденція самостійного розселення сімейних пар на найближчі придатні для проживання ділянки і утворення нових колоній (Тараненко та ін, 2008).
    Що ж до інших степових тварин, то роль саме заповідного режиму в їх зникненні залишається не доведеною. Так В. П. Думенко, аналізуючи зв’язок між зняттям пасовищного навантаження з заповідного степу «Асканії-Нова» і зникненням Spermophilus pygmaeus, вказує, що обліки цього гризуна тут почали проводити лише з 1980 р. – через 14 років після того, як на всій території ділянок «Північна» і «Південна» був припинений випас. У зв’язку з цим наявні дані не дозволяють сказати, коли ж почався відмічений в даний час стійкий процес елімінації S. pygmaeus і пов’язаного з ним Mustela eversmanni: до зняття пасовищного навантаження чи після? (Думенко, 2007).
    Вказується, що більшість видів степових ссавців, по відношенню до яких часто вказують на необхідність застосування регуляційних заходів, саме сінокосів не потребують. Це зокрема відноситься до видів степового комплексу теріофауни, збереження яких пов’язують не з необхідністю сінокосів, а з пасовищним навантаженням, а також розширенням площі заповідників (Загороднюк, 2006; Червона.., 2009). Цікаво, що якщо у випадку таких регуляційних заходів як випас, для багатьох ссавців завжди вказується на небезпеку перевипасу (Червона.., 2009), то загроза косіння, зокрема із застосуванням техніки, залишається ніби за кадром. Насправді ж в степових заповідниках покоси становлять реальну небезпеку для більшості хребетних тварин. По-перше, це стосується травоїдних і зерноїдних тварин, які в момент найбільшої поживної цінності трав позбавляються даної біомаси, а також не можуть розраховувати на багатий урожай зерен диких злаків. По-друге, в умовах викошеного степу, земноводні, рептилії і дрібні ссавці стають більш доступними для хижаків. Небезпечним є також фактор турбування. Так, не без підстав вважається, що закріплення в асканійському степу Meles meles, обумовлене введенням на більшій частині природного ядра абсолютно-заповідного режиму. Протягом відомого часу, коли вся, або більша частина степу використовувалася як випас і сінокоси, борсук тут не зустрічався. Хоча викопні залишки виду, виявлені на території заповідника, свідчать, що колись він тут мешкав (Думенко, 2007). Дані В. П. Думенко підтверджують і дослідження в Центрально-Чорноземному заповіднику, де борсук більш часто зустрічався в степу, який не зазнавав покосів (Краснитский, Дыренков, 1982). В умовах лучного степу сінокіс може становити загрозу для Micromys minutus (Наглов, Ткач, 2008). Ділянки заповідного степу заповідника «Асканія-Нова» гарантують збереження більшості видів рептилій. Зокрема, сприятливі вони для існування таких рідкісних степових змій як Vipera ursini і Elaphe quatrolineata (Поліщук, 2008). В той же час викошування в Центрально-Чорноземному заповіднику супроводжувалося виїданням змій та ящірок спеціально прилітаючими сюди лелеками, що супроводжували косарки. Косарки знищували також більшість кладок Lacerta agilis (Власова и др., 2012). В умовах Центрально-Чорноземного заповідника чисельність мишоподібних гризунів на ділянках, які зазнавали сінокосу, знижувалася у 36 разів. Відсутність сінокосу сприяла також стійким популяціям землерийок (Краснитский, Дыренков, 1982).
    Окрім того, що сінокіс не відповідає потребам збереження степових хребетних, а також непрямої шкоди, яку він може приносити їх популяціям, в сучасних реаліях він також призводить до масового прямого фізичного знищення низки хребетних. Адже якщо норні тварини можуть сховатися під землею, то амфібії і більшість гніздуючих в цей час птахів гине жертвою регуляційного заходу (Формозов, 1937; Тишлер, 1971; M. Łaciak, особисте повідомлення, 2014). Найвищій смертності сприяє викошування степу від периферії до центру. О. С. Габузов і В. М. Валькович (1982) пишуть, що при механізованому збиранні сіна гине 88% гнізд Perdix perdix і до 100% Phasianus colchicus. У Казахстані від косарок загибель P. colchicus склала 47,6%. Як відзначають А. М. Краснитський і С. А. Диренков (1982) за результатами спостережень в Центрально-Чорноземному заповіднику, тільки з ділянками, які не косяться, пов’язане гніздування птахів з тривалим терміном розмноження: Asio flammeus та Perdix perdix. Такий режим степу сприяв також стійким популяціям дрібних птахів.
    З огляду на вищевказане, згідно до чинного законодавства, адміністрація повинна однозначно утриматися від косіння в інтересах збереження рослин, безхребетних та хребетних тварин, зокрема рідкісних і зникаючих видів, бо в іншому випадку саме вона, а також Міністерство екології та природних ресурсів, яке видає ліміти на сінокосіння, повинні нести відповідальність за завдані збитки.
    5.Регуляція лучно-степових угруповань в Євросоюзі
    Проблема зупинки природних сукцесій в цілях збереження флори ксеротермного комплексу гостро стоїть в Євросоюзі, де, за винятком Угорщини, степові угруповання мають азональний острівний характер і сильно залежать від втручання людини. І, тим не менше, навіть у незрівнянно бідніших за своїм флористичним і фауністичним складом, скромних за площею лучно-степових угрупованнях сінокіс рекомендується проводити тільки як виняток, у разі, коли інший метод не можливий для використання. Воно може бути застосоване спорадично, тільки у випадку більш вологолюбних різнотравних ксеротермних угруповань, які своїм флористичним складом нагадують справжні луки. У разі косіння необхідно проводити його не раніше 30 вересня, на висоті не нижче 10 см, і мозаїчно (не більше 80% площі), щоб забезпечити збереження рідкісних комах та молюсків (Uzemie.., 2009; Barańska, Jermaczek, 2009).
    Взагалі ж перше, що кидається в очі при аналізі закордонних праць, присвячених питанням збереження степової рослинності, це дуже рідкісна вказівка на необхідність викошування як регуляційного заходу. При цьому, на практиці, якщо не брати до уваги локального розчищення чагарників (що, до речі, економічної вигоди не має) в Євросоюзі застосовується головним чином випас, як вплив, що найбільш відповідає особливостям степових екосистем (Integralna.., 2007; Barańska, Jermaczek, 2009; Barańska i in., 2009; Successesion.., 2010; Ciepłolubne.., 2010; Proceedings.., 2010; Zróżnicowanie.., 2011; Grasslands.., 2011,). Покоси ж вважаються штучним, не властивим степу впродовж його історії впливом. (A. Cwener, особисте повідомлення, 2013).
    Відзначимо також, що на відміну від реалій України, де особи або організації, які здійснюють покоси, отримують від цього пряму господарську вигоду у вигляді сіна, в Євросоюзі у здійснення активної охорони природи вкладаються значні кошти і вона, по суті, є дотаційною (Jermaczek, 2011). Так, орієнтовна вартість усіх реалізованих у Польщі заходів з охорони лучно-степової рослинності, якими було охоплено близько 300-500 га, становить 1,5 млн. злотих (0,4 млн. дол.). Вартість проекту «Відновлення та охорона степових екосистем в Німеччині» склала 1.433,218.00 євро (Barańska, Jermaczek, 2009). Кошти надходять або від міжнародних природоохоронних фондів, або ж з фондів Євросоюзу (див. Barańska, Jermaczek, 2009), а не від проданого сіна, що сприяє проведенню сінокосів згідно вище згаданим обмеженням. У разі ж, якщо фермер організовує на своїй ділянці випас обмеженого поголів’я худоби (що з економічної точки зору мало вигідно), він отримує доплати з фондів Євросоюзу.
    Висновки:
    1. Згідно до висновків українських та зарубіжних вчених сінокіс є чужим степовим екосистемам заходом регуляції, що не виконує покладеного на нього завдання – стримування резерватогенних сукцесій, а також в своїй сучасній формі (весняно-ранньолітній з застосуванням механічних засобів) несе загрозу степовому біорізноманіттю.
    2. Необхідно заборонити режимне сінокосіння в природних заповідниках, а також біосферних заповідниках та національних парках в період з травня по липень, а також застосування при цьому механічних транспортних засобів.
    3. Забезпечити заповідний режим в степових заповідниках, що гарантує отримання нової та унікальної інформації про спонтанний розвиток природних трав’яних екосистем.
    4. В разі потреби здійснення регуляції виходити з презумпції заповідного режиму та розглянути питання про ефективніші та безпечніші для довкілля методи регуляції.
    Литература
    Андреев Г. Урожайность сенокосных угодий при различных сроках скашивания // Проблемы животноводства. –№6 – 1937– С. 157-160.
    Бондарь В.И., Иевлев А.А. Особенности микрофлоры почв Луганского природного заповедника НАН Украины // Прикладна екологія. – Збірник наукових праць. – 2009. – 1.: http://dspace.snu.edu.ua:8080/jspui/bitstream/123456789/1258/1/27.pdf
    Борейко В. Этика и менеджмент заповедного дела. 2005. – К.: КЕКЦ – 328 с.
    Борейко В. Абсолютная заповедность, покосы и выпас в степных заповедниках // Степной бюллетень. – Осень 2013. – № 39. – С. 6-9.
    Василюк А. В. Абсолютная заповедность и охрана биоразнообразия // Степной бюллетень. – Осень 2013. – № 39. – С. 10-15.
    Власова О. П., Власов Е. А., Власов А. А. Прыткая ящерица (Lacerta agilis L., 1758) в различных режимах луговой степи Центрально-Черноземного заповедника // Режимы степных особо-охраняемых природных территорий. Материалы международной научно-практической конференции посвященной 130-летию со дня рождения профессора В. В. Алехина. – Курск. -2012 – С. 20-30.
    Габузов О. С., Валькович В. М. Гибель дичи в угодьях при естественном воспроизводстве // Дичеразведение в охотничьем хозяйстве. Сборник научных трудов ЦНИЛ Главохоты РСФСР. Москва, 1982. – С. 192-213.
    Грамма В. Н., Леженина И. П., Якушенко Б. М. Степные заповедники как резерваты редких и исчезающих видов насекомых // Проблемы охраны биоразнообразия и управления экосистемами в заповедниках степной и пустынной зон – М.: АН СССР, 1984. –– С. 97-100.
    Грамма В. Н., Захаренко А. В. Некоторые проблемы охраны насекомых в степных заповедниках Европейской части СССР // Заповедники СССР – их настоящее и будущее. – Т.3. -1990 – Новгород. – С. 45-46.
    Гусев А. А. Динамика основных элементов в экосистемах при различном заповедном режиме // Структура и функционирование заповедных лесостепных экосистем. – М.: Главохота РСФР, 1988 – С. 6-13.
    Думенко В. П. Влияние режимов природопользования на фауну и состояние популяций хищных млекопитающих (Carnivora) в природном ядре биосферного заповедника «Аскания-Нова» // Заповідні степи України. Стан та перспективи їх збереження. Матеріали Міжнародної наукової конференції 18-22 вересня 2007 р. Асканія-Нова, Україна. – Асканія-Нова, 2007. – С. 45-49.
    Загороднюк І. Ссавці східних областей України: склад та історичні зміни фауни. Теріофауна сходу України. Луганськ, 2006 (Праці Теріологічної школи, випуск 7). – С. 217-295.
    Зелинская Л. М. Редкие, исчезающие виды насекомых Черноморского заповедника и их охрана // Изучение и охрана редких и исчезающих видов животных фауны СССР. М.: Наука. – 1985. – С. 116–118.
    Каталог раритетного біорізноманіття заповідників і національних природних парків України. Фітогенетичний фонд, мікогенетичний фонд, фітоценотичний фонд / Під наук. ред. д. б. н. С. Ю. Поповича. – К.: Фітосоціоцентр, 2002. — 276 с.
    Краснитский А. М., Дыренков С. А. Сравнительная оценка луговых и степных экосистем, формирующихся при косимом и не косимом режимах заповедной охраны // Бюллетень МОИП. Отд. Биолог. – В. 4. 1982. – С. 102-110.
    Краснитский А.М., Гусев А. А., Елисеева В. И., Жмыхова В.С., Гусева Н. А., Собакинских В.Д. Принципы охраны и современное состояние травяных экоистем европейской Лесостепи // Проблемы охраны генофонда и управления экоистемами в заповедниках степной и пустынной зон. – М.: АН СССР. – 1984 г. – С. 131- 135.
    Ларин И. Е. Сроки сенокошения // Проблемы животноводства. – 1937. №6. – С. 62- 73.
    Наглов В., Ткач Г. Мышь-малютка (Micromys minutus) в Харьковской области // Раритетная теріофауна і її охорона. Луганськ, 2008 (Праці Теріологічної школи. Випуск 9. – С. 232-238.
    Надеіна О. В., Димитрова Л. В., Ходосовцев О. Є., Бойко Т. О, Ходосовцева Ю. А. Перші кроки до застосування категорій Червоного списку Міжнародного союзу охорони природи (IUCN): досвід з епігейними лишайниками України. http://pryroda.in.ua/step/pershi-kroki/
    Осичнюк В. В. Деякі особливості заповідного режиму у відділеннях Українського державного степового заповідника // Український ботанічний журнал – 1979. – Т. 36. №4 – С. 347-351.
    Поліщук І. К. Історичні зміни в населенні земноводних, плазунів та дрібних ссавців біосферного заповідника «Асканія Нова» // Вісті Біосферного заповідника «Асканія-Нова», Т. 10- 2008. – С. 90-102.
    Полчанинова Н.Ю. Изменение степных аранеокомплексов под воздействием режимных мероприятий в заповедниках Украины и России // Режимы степных особо-охраняемых природных территорий. Материалы международной научно-практической конференции, посвященной 130-летию со дня рождения профессора В.В. Алехина. – Курск. -2012- С. 156-159.
    Полчанинова Н. Ю., Прокопенко Е. В. Итоги изучения фауны пауков охраняемых степных территорий Украины // Заповідні степи України. Стан та перспективи їх збереження. Матеріали Міжнародної наукової конференції 18-22 вересня 2007 р. Асканія-Нова, Україна. – Асканія-Нова, 2007. – С. 82-85.
    Рыжкова Г.А, Рыжков О.В. Режимы охраны степи на Казацком участке Центрально-Черноземного заповедника // Заповедное дело: проблемы охраны и экологической реставрации степных экосистем. Материалы научной конференции, 2009. – Оренбург. – С. 108-112.
    Тараненко Л., Мельниченко Б., Пилипенко Д., Дьяков В. Раритетные виды наземных млекопитающих Донецкой области: современное состояние и перспективы охраны. Раритетная теріофауна і її охорона. Луганськ, 2008 (Праці Теріологічної школи. Випуск 9. – С. 187-198).
    Типовое положение о заповедниках, состоящих в ведении Наркомпроса. Еженедельник Народного комиссариата просвещения РСФРС. – №14- 8 год издания. -1929. – С. 33-36.
    Тишлер В. Сельскохозяйственная экология. – М.Колос. – 1971. – С. 238-243.
    Ткаченко В. С. Графічна модель автогенної сукцесії Хомутовського степу // Український ботанічний журнал.,1992. Т. 49, № 2. – С. 16-21.
    Ткаченко В. С. Екологічний менеджмент заповідного лучного степу «Михайлівська цілина» на Сумщині // Заповідна справа на межі тисячоліть (сучасний стан, проблеми і стратегія розвитку). Матеріали всеукраїнської загальнотеоретичної та науково-практичної конференції, присвяченої виконанню державної програми перспективного розвитку заповідної справи в Україні «Заповідники», м. Канів, 11-14 жовтня 1999 р. – С. 85-97.
    Ткаченко В. С. Теоретические основы регулирования степных экосистем // Режимы степных особо-охраняемых природных территорий. Материалы международной научно-практической конференции, посвященной 130-летию со дня рождения профессора В. В. Алехина. – Курск. – 2012- С. 239-243.
    Ткаченко В. С., Дідух В. Я., Генов А. П. та ін. Український природний степовий заповідник. Рослинний світ. – Київ: Фітосоціоцентр, 1998. -280 с.
    Ткаченко В. С., Лисенко Г. М. Автогенез фітосистем абсолютно-заповідної ділянки Хомутовського степу // Вісті Біосферного заповідника «Асканія-Нова», т.10- 2008. – С. 18-32.
    Товпинець М., Євстаф’єв І. Раритетні види наземних ссавців Криму: сучасний стан та перспективи збереження // Раритетна теріофауна і її охорона. Луганськ, 2008 (Праці Теріологічної школи. Випуск 9. – С. 199-208).
    Формозов А. Н. Об освоении фауны наземных позвоночных и вопросах ее реконструкции // Зоологический журнал – Т. 16. – Вып. 3. – 1937. – С. 425-427.
    Червона книга України. Тваринний світ/ за ред. І.А. Акімова — К.: Глобалконсалтинг, 2009.– 600 с.
    Чорна Л.О. Природоохоронна та наукова діяльність Канівського природного заповідника у 20-30-рр. ХХ ст. // Заповідна справа в Україні. Т. 11, Вип. 1. – 2005. – С. 66-74.
    Barańska K., Jermaczek A. Poradnik utrzymania i ochrony siedliska przyrodniczego 6210 – Murawy kserotermicznie. – Wydawnictwo klubu przyrodników. –Świebodzin .- 2009. – 201 s.
    Barańska K., Chmielewski P., Cwener A., Pluciński P. Conservation and restoration of xerothermic grasslands in Poland. Theory and practice. – Naturalist’s Club Publishers. –Świebodzin.- 2009. – 48 s.
    Benstead P., Jose P., Joyce C. and Wade P.M. European Wet Grassland – Guidelines for Management and Restoration, 1999 – UK: Sandy, 169 pp.
    Ciepłolubne murawy w Polsce. Stan zachowania i perspektywy ochrony. Red. H. Ratyńska, B. Waldon. – Bydgoszcz. – 2010 – 498 s.
    Grasslands of Europe; biodiversity, classification, conservation and management. 13-17 June, Uman`, Ukraine. Abstracts & Excursion Guides. Ed. by A. Kuzemko. – Uman`- 2011. – 99 p.
    Integralna ochrona przyrody, Pod red. M. Grzegorczyk. – Krakow: Institut Ochrony przyrody PAN. – 2007. – 528 s.
    Jermaczek A. Dlaczego bierna ochrona przyrody nie jest w modzie? 2011 // http://www.eko.org.pl/index_trendy.php?dzial=2&kat=17&art=1590
    Proceedings of the International conference on “Eurasian steppes: status threats and adaptation to climate change”. – 9-12 of September 2010 in Hustai National Park, Mongolia. – Mongolia.-2010. -89 s.
    Successesion, management and restoration of dry grasslands. – 7-th European dry grassland Meeting. 27-31 May 2010 Smolienice Congress centre, Slovak republic. – Abstracts and excursion guides. Eds. M. Janišová, M. Budzákova and M. Petrášová. – 140 s.
    Uzemie europskeho vyznamu žalostiná (Natura 2000) Informačný materiál. 2009.
    Zróżnicowanie muraw kserotermicznych w Polsce. Ogólnopolska Konferencja Naukowa. – Lublin 2-4 czerwca 2011. – 121 s.

19.06.2014   Рубрики: Идем в Европу-строим заповедность, Новости