Сінокосіння на територіях ПЗФ: охорона рідкісних видів шляхом знищення рідкісних видів?

1В. Борейко, 1,2І. Парнікоза

1. Київський еколого-культурний центр

2. Національний історико-аріхтектурний музей «Київська Фортеця»

 

Більшість сучасних екосистем, і перш за все степових, знаходиться в умовах ізоляції та видового збіднення, які не сприяють відбудові вихідних самодостатніх екосистем. З цієї причини в принципі не можливо повернутися назад в до-антропогенні степи, тим більше за допомогою штучних засобів – сінокосіння, випасання худоби і т.п. У цих умовах необхідно визначитися з пріоритетами на кожній конкретній степовій території: що саме ми хочемо охороняти тут? Головною цінністю заповідних степів в межах природних заповідників є забезпечення природності процесів самоорганізації екосистем шляхом виключення прямого антропогенного втручання. Надзвичайно важливим є терпляче вивчення цих процесів.

Водночас іншим пріоритетом є збереження окремих видів рослин чи тварин, які є нестійкими до умов сукцесії. Експерименти з активним застосуванням регуляційних заходів для цього можна проводити на обмежених територіях, коли прийнято рішення про те що всі інші елементи цих екосистем ми можемо тут безболісно втратити. Тобто має застосовуватися принцип науково-дослідного поля чи ботанічного саду.

Українська практика менеджменту степових територій все ще далека від збалансованого підходу розділення вищевказаних природоохоронних пріоритетів на різних територіях.

Ще недавно в українських степових, лісостепових і лісових заповідниках – Асканія-Нова, Луганському, Українському степовому, Канівському, Дніпровсько-Орільському, Медоборах, Михайлівська цілина, Єланецький степ, Карпатський, Чорноморський та ін., і низці національних парків на правах спеціального використання природних ресурсів в якості регуляційного заходу проводилося сінокосіння комбайнами і тракторами. Ліміти на проведення сінокосіння видавалися заповідникам і національним паркам Міністерством екології та природних ресурсів України. У 2010-2014 рр. щорічно в заповідниках України косилося близько 2600 га, при цьому заготівлялося близько 1800 т. сіна. У національних парках сінокосіння здійснювалося на території в 5090 га, при цьому заготовляють близько 3500 тонн сіна. В Асканії-Нова косилося 6% заповідного степу, в Єланецькому степу – 9,4% заповідної території, в Хомутовському степу (філія Українського степового заповідника) – 36% території, в Михайлівській цілині – 70,2% території, в Стрельцівському степу (філія Луганського заповідника) – до 80% території. У Карпатському біосферному заповіднику в рік скошувалося 385 га. [1]. Сінокосіння в об’єктах ПЗФ як захід регуляції насправді являло собою прикриття для комерційної заготівлі сіна. Але навіть якщо не враховувати цієї обставини з цим неможливо миритися з двох головних причин:

1. Європейська практика показала, що сінокосіння не задовольняє вимог регуляційних заходів для степової території зокрема:

  • створення ділянок вільного простору та перерв, що забезпечує ніші для регенерації, біотопи для безхребетних та ін. Такі вільні ділянки чи перерви необхідні для поповнення травостою новими особинами та підтримання/збільшенням різноманіття,
  • Селекція та видалення деяких видів;
  • Створення патернів рослинності;
  • Селекція спрямована на збереження квітконосів та плодоносів рослин;
  • Градієнт видалення біомаси в часі;
  • Формування структурно гетерогенних травостоїв [2].

. Також визнано що цей механізм регуляції для степових екосистем застосовується переважно через його доступність, а не ефективність. Він також може призводити до поширення інвазивних видів та випадання видів ковили, його застосування  можливе лише на найбільш вологих лучних варіантах [3]. Ну і зрозуміло, що у випадку такої регуляції навіть мова не може йти про використання важкої техніки, адже вказується що навіть відвідування туристами веде до ущільнення ґрунту [3], що вже казати про техніку.

2. Сінокосіння в степових заповідниках, особливо за допомогою техніки небезпечне для низки компонентів біорізноманіття, зокрема для тварин. Косовиця сприяє докорінній зміні угідь, позбавляючи диких тварин одного з найважливіших чинників нормальної життєдіяльності – укриття. Крім цього під час сінокосу від ножів косарок, комбайнів і інших механізмів, а також під гусеницями тракторів і колесами автомобілів гине багато тварин, особливо страждає молодняк. Під час сінокосу відзначена загибель мисливських птахів – чирків, крижня, деркача, тетерука, перепілки, куріпки, хохітви [1]. Особливо сінокосіння небезпечно в травні (коли відбувається масова кладка яєць, початок висиджування яєць), в червні (насиджування яєць, поява виводків птахів), липні (кінець насиджування птахів, масова поява виводків) [1]. Слід зазначити, що вцілілі молоді особини з розбитих виводків на скошеному полі (або території заповідника) стають легкою здобиччю хижаків, або гинуть з інших причин (переохолодження, голод). Загалом сінокосіння негативно позначається на 34 видах тварин і 12 видах рослин, занесених Червоної книги України [1].

Важливе значення має також переосмислення самого підходу до інших, ніж хрестоматійні ковилові варіантів степових екосистем, зокрема до чагарникових комплексів, екотонів лісу та степу тощо. Адже в Європі такі природні комплекси визнанні цінними та охороняються. Зокрема згідно Додатку 1 до Резолюції № 4 Бернської конвенції, прийнятої в 1996 р під охорону беруться комплекс біотопів «степи, що заростають лісом» (код X18), а також біотоп «понтично-сарматські листопадні чагарникові зарості» (код F3.247) [4]. В нас же такі біотопи все ще вважаються не вартими жодної уваги.

У зв’язку в перерахованих вище в 2017 р до Закону України «Про природно-заповідний фонд України» були внесені доповнення, що забороняють сінокосіння в заповідниках, заповідних урочищах, заповідних зонах національних природних парків та регіональних ландшафтних парків механізованими засобами [5].

В світлі переліченого якому варіанту менеджменту відповідає саме «Михайлівська цілина»? Це єдиний заповідник, що охороняє лучно-степові біотопи за північною межею поширення степів, отже як показали дослідження В.С. Ткаченка моніторинг в ньому за умов не втручання дає цікаві результати щодо механізмів сукцесії та самопідтримання екосистем в таких умовах. Поряд з цим тут може виникнути загроза втрати конкретних видів чи фрагментів угруповання (що треба довести). В разі чого тут, якщо тут не можливий випас, то необхідно проводити ручний сінокіс згідно Інструктивному листу Мінприроди № 5/3-9/12780-14.

 

Література

 

1. Борейко В.Е., Бриних В.А., Парникоза И.Ю. , 2017, Критика сенокошения и иных регуляционных мероприятий на степных и других территориях строгого природоохранного режима (категория I-А МСОП /IUCN), КЭКЦ, Киев, 136 стр.

2. Calaciura B & Spinelli O. 2008. Management of Natura 2000 habitats. 6210 Semi-natural dry grasslands and scrubland facies on calcareous substrates (Festuco-Brometalia) (*important orchid sites). European Commission – Table 2., P. 20.

3. Barańska K., Jermaczek A. Poradnik utrzymania i ochrony siedliska przyrodniczego 6210 – Murawy kserotermicznie. – Wydawnictwo klubu przyrodników. –Świebodzin .- 2009. – 201 s.

4. Тлумачний посібник оселищ Резолюції №4 Бернської конвенції, що знаходяться під загрозою та потребують спеціальних заходів охорони. Перша версія адаптованого неофіційного перекладу з англійської (Третього проекту офіційної версії 2005 р.) / А. Куземко. С. Садогурська, О. Василюк. – К, 2017.- 124 с.

5. Закон України « Про природно-заповідний фонд України»

6. Інструктивний лист Міністерства екології та природних щодо проведення сінокосіння за № 5/3-9/12780-14.

 

30.07.2018   Рубрики: Борьба за заповедность, Новости