Против охоты в нацпарках

Заповедное дела и охота также несовместимы, как Путин и демократия

( Защитники дикой  природы Иван Русев, Алексей Бурковский и Владимир Борейко против защитника охоты в нацпарках Николая Клестова)

 

Уважаемые коллеги, вашему вниманию представляется мнение зав. отделом науки Нижнесульского нацпарка, к.б.н. Н.Клестова, который предлагает вновь открыть охоту в национальных парках, и ответ ему  известных защитников защитников дикой природы , доктора биологических наук И Русева,  Заслуженного природоохранника Украины Вл.Борейко и активиста Всеукраинской экологической лиги А.Бурковского.

 

 

НАСЛІДКИ ЗАБОРОНИ ПОЛЮВАННЯ НА ТЕРИТОРІЇ
НАЦІОНАЛЬНОГО ПРИРОДНОГО ПАРКУ «НИЖНЬОСУЛЬСЬКИЙ»

Начальник відділу Науки
НПП «Нижньосульський» Микола Клестов

 

Створення більшості національних природних парків (НПП) України, в тому числі і НПП «Нижньосульський», відбувалось на базі цінних у природному відношенні територій, ресурси яких, в тому числі і запаси мисливської дичини, довгий час планово використовувались. Враховуючи те, що НПП є об’єктами природно-заповідного фонду багатофункціонального призначення, до складу яких входять території інших землекористувачів, де разом із втіленням природоохоронних заходів, продовжується господарська діяльність (лісогосподарські та сільськогосподарські підприємства тощо). На цьому фоні слабо обґрунтованою вдається заборона ведення мисливського господарства на територіях НПП.
Вивчення наслідків заборони полювання на території НПП «Нижньосульський» переконує, що вони мають як позитивні, так, на жаль, і негативні сторони.
До позитивних сторін заборони полювання слід віднести значне зменшення фактору непокою в угіддях НПП у сезон полювання, а також більш ефективну боротьбу з браконьєрством силами служби державної охорони парку.
До негативних сторін заборони полювання відносяться ускладнення відносин НПП з місцевими громадами та мисливськими організаціями. Більшість місцевих громад негативно ставляться до створення НПП саме із-за того, що з його організацією було заборонено полювання на водно-болотну дичину, яким традиційно займалась значна частина чоловічого населення регіону.
Виникли непорозуміння і конфлікти із мисливськими організаціями, угіддя яких увійшли до складу НПП.

Актуальною і важливою проблемою, спільною для всіх національних природних парків України, є законодавчо не вирішенні питання, що пов’язані з орендованими на багато років мисливськими угіддями, які включені до складу територій НПП.
З одного боку, згідно Закону України «Про природно-заповідний фонд України», мисливство на території НПП заборонено і це закріплене в Положенні про національний природний парк та відображено у режимі охорони його території.
З іншого боку, мисливські організації мають не скасовані багаторічні договори оренди мисливських угідь, які знаходяться на території НПП і прагнуть проводити там свою діяльність. Все це призводить до виникнення серйозних конфліктів із службою державної охорони НПП, а в окремих випадках, враховуючи наявність зброї у порушників режиму, може призвести до трагічних наслідків.
В цілому, не визначеність питання з ділянками, які до створення НПП використовувались мисливськими організаціями, дуже заважають, якщо не унеможливлюють, встановленню нормальних взаємовідношень між природоохоронними установами і мисливськими організаціями.
Загалом, доцільність прийняття рішення про заборону полювання як на територіях ПЗФ в цілому, так і в межах НПП «Нижньосульський», на нашу думку, є дискусійним.
Згідно наших багаторічних спостережень (1979-2015 рр.) на території регіону пониззя річки Сули полювання, як регульоване використання ресурсів мисливської дичини, особливо гусей, качок, лисок та куликів, є дуже важливим для місцевого населення.
На території НПП «Нижньосульский» зосереджені значні запаси окремих видів мисливських тварин, які в останні роки практично не використовуються. Наслідком цього є надмірна, не контрольована концентрація кабанів, єнотоподібних собак та лисиць, що шкодить екосистемам НПП, а також може призвести до виникнення небезпечних епізоотій, в тому числі сказу та африканської чуми.
Реальним виходом із ситуації, що склалася не тільки в пониззі річки Сули, а й в інших регіонах України, на нашу думку, є відміна огульної заборони на полювання в межах територій НПП, які є самодостатніми державними багатофункціональними установами, із своїми адміністраціями, службою державної охорони, науковцями та Науково-технічними радами.
НПП має бути надано право самостійно визначатись з доцільністю проведення полювання на власних територіях, або регулюванням чисельності окремих видів тварин іншими засобами.
Відновлення полювання в межах НПП може бути реалізовано, після відміни заборони полювання Верховною Радою та внесення відповідних змін до Закону України «Про природно-заповідний фонд», шляхом укладання договорів із місцевими мисливськими організаціями, або створенням власного мисливського господарства в структурі НПП.

ОХОТНИЧИЙ АТАВИЗМ  И  КОЩУНСТВО  НА ЗАПОВЕДНЫХ ЗЕМЛЯХ

 

Иван Русев

Доктор биологических наук,

руководитель Фонда защиты и возрождения дикой природы им. проф И.И Пузанова «ПРИРОДНОЕ НАСЛЕДИЕ»,

член совета Украинского общества охраны птиц,

один из идеологов создания национальных природных парков «Нижнеднестровский», «Тузловские лиманы», «Куяльницкий»

 

Недавно начальник  отдела науки НПП „Нижнесульский”  Н.Клестов рискнул вынести на публичное обсуждение необходимость разрешения охоты в парке, где он работает, а также делает обобщение о том, что охоту следует открыть в национальных природних парках и других объектах природно-заповедного фонда Украины. И свое мнение он опубликовал под заголовком  «НАСЛІДКИ ЗАБОРОНИ ПОЛЮВАННЯ НА ТЕРИТОРІЇ
НАЦІОНАЛЬНОГО ПРИРОДНОГО ПАРКУ «НИЖНЬОСУЛЬСЬКИЙ»

Николай Клестов пишет  «….Враховуючи те, що НПП є об’єктами природно-заповідного фонду багатофункціонального призначення, до складу яких входять території інших землекористувачів, де разом із втіленням природоохоронних заходів, продовжується господарська діяльність (лісогосподарські та сільськогосподарські підприємства тощо). На цьому фоні слабо обґрунтованою вдається заборона ведення мисливського господарства на територіях НПП.

Логика рассуждения ученого Н.Клестова сводится к тому, что он умышленно вводит в заблуждение читателя, смешивая понятия природопользования, с одной стороны как жизненной необходимости-потребности для людей, а с другой – как, акт развлечения людей с огнестрельным оружием. Он, по сути, не разделяет традиционное природопользование общин в зоне природных экосистем заповедной территории, таких, как например, лесное хозяйство, сельское хозяйство, пастбищное хозяйство от типичных современных развлечений  - «охотничье  хозяйство». Ведь известно, что традиционное природопользование - это исторически сложившиесяспособы освоения окружающей природной среды на основе долговременного, экологически сбалансированного пользования возобновляемыми природными ресурсамибез подрыва способности к устойчивому воспроизводству и снижения разнообразия природных ресурсов. И задача национальных природных парков как раз и состоит в том, чтобы сохранять природные экосистемы, биологическое разнообразие и поддерживать такую устойчивость. Но если, лесники и аграрии плохо или хорошо ли, но все-таки воспроизводят и возобновляют ресурсы, то о каком возобновлении охотничьих ресурсов вообще можно рассуждать в охотничьем деле на территории Украины? Я, например, не знаю ни одного долговременного, успешного примера в охотничьем хозяйстве нашей страны, которым мог бы похвастаться ученый Н.Клестов, не считая, конечно, охотхозяйства бывшей президентской элиты, куда «вливались» сотни миллионов бюджетных средств.

Между тем, охотники стреляют, как правило, то, что Бог дал. Причем часто это не согласуется ни с правилами охоты, ни с возможностями природных популяций животных, ни со здравым смыслом, при этом загрязняя окружающую среду тонами токсического свинца. Особенно это стало очевидным на фоне современной коррумпированной системы контроля и инспектирования природопользования. Причем, такая забава охотников по физическому уничтожению диких животных ради удовольствия, происходит на огромной площади охотугодий, охватывающих почти 80% от всей территории Украины (!). Но и этого, оказывается, мало для реализации своих атавизмов. И тогда пускаются в ход любые, в том числе и бредовые измышления ученых, чтобы залезть в прямом и переносном смысле  на последние островки дикой заповедной природы, где хоть что-то может уцелеть от беспощадного охотничьего пресса, часто сопровождающегося  многозарядными автоматами, скоростными катерами и высокопроходными джипами, приводящими в стресс и ужас весь животный мир. А площадь таких островков дикой природы в Украине, едва ли составляет 6%. Но, даже, несмотря на эти разительные очевидные реалии современной Украины, такие ученые, вместо того, чтобы оперировать многочисленными железными фактами деградации природных экосистем и популяций традиционных охотничьих видов млекопитающих и птиц, где охота является одним из ключевых негативных факторов для них, дискредитируют само понятие ученого. Ведь настоящий ученый, независимо от того, где он работает или проживает, призван, прежде всего, оперировать фактами, иметь гражданскую позицию и придерживаться определенных цивилизованных моральных ценностей. Но, оказывается, что есть и те, кто пытается протаскивать идеи по охоте, даже на заповедных землях, фактически в родильных домах дикой природы. Причем, такие наукообразные рассуждения не подкреплены абсолютно никакими реальными данными, о чем красноречиво свидетельствует фраза  Н.Клестова «…слабо обґрунтованою вдається заборона ведення мисливського господарства на територіях НПП…».

Но в своих рассуждениях, ученый биолог на этом не остановился. Он пошел еще дальше, претендуя на роль ученого социолога. Так он пишет: «…
До негативних сторін заборони полювання відносяться ускладнення відносин НПП з місцевими громадами та мисливськими організаціями. Більшість місцевих громад негативно ставляться до створення НПП саме із-за того, що з його організацією було заборонено полювання на водно-болотну дичину, яким традиційно займалась значна частина чоловічого населення регіону.
Виникли непорозуміння і конфлікти із мисливськими організаціями, угіддя яких увійшли до складу НПП.»

Такое огульное трактование Н.Клестовым взаимоотношений в обществе на почве функционирования национального природного парка, ничем не подкреплено. Ведь, осложнение отношений администраций национальных парков происходит не столько из-за запрета на водно-болотную дичь для «основной части мужского населения», сколько из-за негативной репутации многих учреждений ПЗФ. И здесь не стоит лукавить, что традиционно этим  видом деятельности занималась основная часть мужского населения, конечно, если в рассуждениях не возвращаться в эпоху наших далеких предков – эпоху охоты и собирательства. И тут хочется задать вопрос, а пытался ли вообще автор, как ученый, призванный по долгу оперировать фактами, сделать объективный опрос  мужского населения в конкретной общине и в современный период? Если да, то такое заключение автора, выглядит по крайне мере, смешным и далеким от научного анализа. И здесь, главной причиной негативного отношения громад, является не запрет охоты на водоплавающую дичь, а недоверие этих громад к администрациям многих таких учреждений, как национальные парки, которые, к сожалению, часто не выполняют основных своих функций, определенных законами  Украины. Ведь в последние годы, директоров этих парков, выбирали не по конкурсу, не прозрачно, а просто за взятки. И такие администраторы «наплевали» на мнение местных общин. Они не занимаются реальной охраной природных экосистем и ресурсов, не отстаивают интересы местных общин перед плотинами ГЭС, как например, в дельте Днестра, хотя эти учреждения обязаны от имени государства выполнять такую функцию. Не развивают рекреационную отрасль в соответствии с законом, не заинтересовывают местные общины в совместном управлении природными ресурсами, в справедливом их распределении и использовании. Они попросту крышуют типичное браконьерство по беспределу, как например, в национальных природных парках «Тузловские лиманы» и «Нижнеднестровский», о чем я и Ирина Выхристюк не раз писали.

Нельзя обойти без внимания и такие умозаключения ученого, как: «…На території НПП «Нижньосульский» зосереджені значні запаси окремих видів мисливських тварин, які в останні роки практично не використовуються. Наслідком цього є надмірна, не контрольована концентрація кабанів, єнотоподібних собак та лисиць, що шкодить екосистемам НПП, а також може призвести до виникнення небезпечних епізоотій, в тому числі сказу та африканської чуми…»

Считаю, что такие обобщающие фразы для ученого, ссылающегося на многолетний опыт работы (1979-2015 гг.),  с научной точки зрения, недопустимы. Что значит численность «… надмирна…»? По отношению к чему и к кому? И что значит «…шкодить екосистемам…»? Неужели ученому биологу не понятны элементарные правила экологических взаимосвязей в природных экосистемах и механизмы саморегуляции любой естественной, тем более, заповедной экосистемы. Да, действительно, в отдельные годы,  численность отдельных видов хищников, закономерно может повышаться вслед за повышением численности в популяциях основных жертв. И в этом никакой новизны нет. Это явление было описано западными учеными почти 100 лет назад системой Вольтерра-Лотки: жертвы поддерживают свою популяцию за счет поедания природного ресурса, например, травы, что приводит к экспоненциальному росту численности популяции, если нет хищников или их мало. Хищники поддерживают свою популяцию за счет поедания жертв. Поэтому, если популяция жертв исчезает, то вслед за этим популяция хищников экспоненциально убывает, и, наоборот.

Что же касается эпизоотий среди животных, то, следует понимать, что это тот же самый механизм саморегуляции в популяциях конкретных видов. И вмешательство человека в такие  живые,  столь хрупкие и динамичные системы должно быть крайне осторожным. Тем более, такое вмешательство не должно быть, ни в коем случае, огульным, как часто это происходило по рекомендации псевдоученых на просторах бывшего СССР и на постсоветском пространстве.

Проработав 30 лет в противочумной системе Украины по мониторингу за  различными эпизоотийными ситуациями среди популяций диких животных в полевых условиях, могу ответственно заявить, что из сотен случаев попыток  кем либо проводить ветеринарный отстрел или, тем более, регулировать численность животных, практически ни разу такие попытки не завершались успешно для конечной цели – профилактики конкретного заболевания среди самих диких животных, либо среди той или иной общины людей, которые могли бы заразиться от диких животных. Закономерность протекания инфекции в популяциях диких животных, идет по своим специфическим тонким законам. И как бы человек не вмешивался в этот процесс, эпизоотии среди животных, как и эпидемии среди людей, возникают и затухают по своим, а не человеческим  регуляционным законам. И они заканчиваются не тогда, когда этого захочет человек, а тогда, когда сработает природный механизм затухания самой эпизоотии либо эпидемии. Об этом в свое время писали такие украинские ученые корифеи как И.И.Мечников, Д.К.Заболотный, Н.Ф.Гамалея и др.

Кроме того, что предлагаемые мероприятия под громкими псевдонауными прикрытиями «селекционный», «ветеринарный», «противоэпизоотийный» отстрел абсолютно бесполезны для профилактики самих заболеваний, они являются крайне вредными и опасными  для популяций всех остальных видов диких животных, обитающих  в зоне проводимых мероприятий и, особенно, на заповедных территориях, где животные привыкли к тишине и покою. Результаты наших многолетних наблюдений в дельте Днестра отчетливо свидетельствуют о том, что водно-болотные птицы концентрируются именно там, где нет стрельбы. И, как на территории заповедного урочища «Днестровские плавни», так и в Нижнеднестровском национальном природном парке, популяции как охотничьих, так и многих других видов птиц находятся в большей безопасности по сравнению с таковыми охотничьих угодий. А любое вероломное вмешательство в жизнь  пролетных, гнездящихся или зимующих птиц в виде охоты – это   стресс, гибель партнеров и переформатирование заповедного образа жизни всего сообщества живых существ.

Вспоминается один случай, как в период  «птичьего гриппа», ветеринарная служба (умышленно не называю какая и кто именно), получив разрешение на ветеринарный отстрел ряда актуальных для птичьего гриппа видов птиц с целью мониторинга возможной  начинающейся эпизоотии этой инфекции, просто в наглую, на наших глазах,  стала расстреливать косулю, и невинное животное было убито. И на наш вопрос, а где же ваша работа по мониторингу птичьего гриппа, последовал ответ – не ваше дело. И таких примеров я могу привести достаточно много.

Поэтому, методы формирования ложного восприятия действительности и общественного сознания, а также  запугивания населения тем, что, если не будут отстреляны лисицы, енотовидные собаки или дикие кабаны, то будет беда, – бесперспективны и не имеют под собой абсолютно никакой научной основы. Это – всего лишь одна из многочисленных лазеек для групп лиц с ружьями, атавистическая  страсть пострелять в границах заповедных территорий у которых,  зашкаливает над разумом и моралью. Исходя из всего сказанного выше, считаю, что псевдонаучное лоббирование интересов охотников для стрельбы в границах природно-заповедного фонда – это типичное кощунство, поскольку является глумлением  и надругательством  над тем, что свято и дорого всем людям цивилизованного мира.

 

Посади свинью за стол, она и ноги на стол

Вл.Борейко, КЭКЦ

Не могу согласиться с мнением начальника  отдела науки НПП Нижнесульский  Н.Клестова, которого я очень уважаю и ценю ,  по поводу необходимости разрешения охоты в нацпарках.  Н.Клестов пишет, что запасы охотничьей дичи  у нас «долгое время планово использовались». Любой человек, знакомый с практикой ведения охоты в Украине прекрасно знает, что  никакого планового использования охотничьих животных  у нас не было и нет.   В результате произошло массовое сокращение , в 2-10 раз, практически всех видов охотничьих животных, а многие из них –глухарь,рябчик,  тетерев, дрофа, медведь, ряд видов куликов и голубей попали в Красную книгу. Если бы охота, как пишет Н. Клестов, происходила «планово», то такого » пополнения» Красной книги за счет охотничьих видов не было. Или может быть у нас Красная книга тоже пополняется «планово»?.

Теперь по поводу конфликтов, которые часто позникают у деятелей заповедного дела с природопользователями.  Они были, есть и будут. Ибо всегда найдутся люди, которые захотят стрелять кабанов, рубить лес, собирать подснежники, строить дачи  у заповедной речки.  Никакой компромисс с ними не возможен.  Люди, которые бояться конфликтов, не должны рабо тать   в  природно-заповедных учреждениях. Может  быть им следует сменить свое место работы и, например, продавать в аптеке вату.

В качестве примера можно привести Дворечанский нацпарк, руководство которого  хотело пойти на встречу охотникам, в результате чего те, не долго думая,  соорудили на территории парка охотничьи вышки, стали «планово» стрелять животных. А потом еще гонять и избивать охрану  самого нацпарка.   Примерная ситуация-в нацпарке Голосеевский. Здесь охотники установили охотничьи вышки по границе нацпарка и круглый год ( !!!), в нарушение всех законов,  открыто проводят  коммерческую незаконную охоту для богатых киевлян.И вы, уважаемый, Николай Леонардович, предлагаете с этими негодяями договориться? Есть такая старая поговорка-посади свинью за стол, она и ноги на стол.

Теперь насчет кабанов, лисиц и енотовидных собак, которые, якобы, расплодившись в Нижнесульском нацпарке, могут привести к развитию эпизоотий и потому, по словам Н.Клестова, там нужно  разрешить охоту.   Регулировать животных следует природными методами, например, завести волков.  Или, в крайнем случае, получить лимиты в Минприроде на отлов ( отстрел) и провести эту работу не силами охотников, а при помощи службы охраны парка.

Теперь насчет того, что нацпарк, по словам Н. Клестова, является, якобы, обьектом

«многофункционального» значения, из  чего следует вывод,  что он может использоваться и с целью хозяйственной деятельности. Это подмена  понятий. Согласно ст. 20 Закона  о ПЗФ  нацпарки  в первую очередь являются  организациями природоохранными, а также еще рекреационными, культурно-образовательными и научно-исследовательскими. Ни о какой хозяйственной деятельности здесь речь не идет. Поэтому не нужно  наводить тень на плетень.

Я являюсь  автором законодательной поправки, благодаря которой с 2010 г в Украине  охота была запрещена в биосферных заповедниках, нацпарках и региональных ландшафтных парках.  С той поры мне не однократно приходилось слышать такой  аргумент, что из-за запрета охоты эти категории ПЗФ стало трудно создавать.  У  меня имеется вопрос-а зачем создавать такие природно-заповедные обьекты, где разрешена охота, можно проводить коммерческие рубки под видом санитарных, промышленным способом ловить рыбу по. видом мелиоративного лова, заготавливать и торговать  сеном под. видом борьбы с сукцессией? Зачем и кому нужна эта двойная мораль? Кого и зачеп  мы пытаемся обмануть?. Зачем вообще нужны такие заповедные  обьекты, где все разрешено? Не лучше ли честно признаться всеми миру, что мы –глупые и жадные люди и потому  маршируем в средневековое  будущее?

В нормальних , цивилизованных  европейских и американских странах  любая охота в национальных парках давно запрещена.  Так сделано в США, Канаде, так сделано и у наших соседей-поляков.  Единственная страна Европы, где охота в нацпарках широко проводится  и реламируется-это путинская Росссия. Путинский режим , направленный на уничтожение свободы как человека, так и свободы дикой  природы, планомерно уничтожает заповедност=-в заповедниках  там недавно разрешен туризм и их можно реорганизовывать в нацпарки, в нацпарках-можно не только охотиться, но и сооружать масштабные спортивные обьекты. Очень жалко, что в нашей стране находятся идеологические сторонники  Путина по уничтожению заповедности.

В заключении тезисно об экологическом вреде спортивной ( любительской ) охоты=

1.Загрязнение екосистем и отравление птиц свинцовой дробью.

2.Ведение охотничьего хозяйства-это всегда уничтожение «конкурентов» охотников-хищных зверей и птиц, многие из которых  внесены в Красную книгу.

3.Создание современных охотхозяйств предполагает строительство дорог для охотников, что фрагментирует природные экосистемы.

4.Прямое  и бесконтрольное уничтожение охотничьих животных охотниками.

5.Акклиматизация как один  из экологических вредных методов охотничьей            биотехнии.

6.Загрязнение генофонда охотничьих животных.

7.Избыточная концентрация отдельных видов охотничьих животных в охотхозяйствах ( монокультура) вредит природным екосистемам.

8.Изменение естетственного эволюционного направления развития охотничьих видов животных.

9.Гибель птиц в результате убийства  на охоте одного из партнеров  ( особенно характерно для диких гусей).

10. Постоянный стресс для всех видов животных..

11. Охота мешает отдыху птиц во время весенне-осенних миграций.

12. Охота-это селекция наоборот.

13.Охота разрушает половозрастную структуру стада диких копытных и стай  птиц.

14. Во время охоты остается огромное количество  погибающих подранков.

15.Охота оставляет осиротевших детенышей.

16. Вытесение ряда видов в новую среду обитания.

17. Во время охоты гибнет огромное количество краснокнижных животных.

18.Спортивная охота является базой для браконьерства.

19. Спортивная охота ухудшает генетическое качество вида.

Исходя из этих аргументов, охота является особо опасным видом хозяйственной деятельности человека и должна быть запрещена на обьектах природно-заповедного фонда. В связи с этим  пришло время поставить законодательно  вопрос о полном и окончательном запрещении охоты на всех без исключения категориях ПЗФ-а именно на тех, где она еще проводится- в заказниках и памятниках природы.

Якщо зґвалтуванню природи важко протистояти, то пропонується розслабитись та отримати задоволення.

 

Олексій Бурковський,

Всеукраїнська екологічна ліга

 

З 2010 по 2014 рік окремими народними депутатами Верховної Ради України систематично проштовхувалася ідея впровадження полювання в тих чи інших об’єктах природно-заповідного фонду (ПЗФ) України під тим чи іншим «соусом» (законопроекти №7288 від 22.10.2010 р., № 7421 від 02.12.2010 р., № 8405 від 19.04.2011 р., № 2286 від 13.02.2013 р.,№2286-д від12.03.2013 р., №1427 від 11.12.2014 р.)

Всі ці наміри, звичайно, дивували своїм цинізмом. Але не дивлячись на всілякі висмоктані з пальця аргументи про мисливський туризм, регулювання чисельності або селекційний відбір всім було зрозуміло, що депутати-мисливці просто намагались підганяти законодавство під себе, тому чекати якогось «гуманізму» від таких осіб було не варто. На щастя, всі ці спроби зазнали фіаско через послідовну та злагоджену позицію вчених, представників громадських екологічних організацій та відповідальних членів Комітету Верховної Ради з екологічної політики.

Проте, виявилось, що межа цинізму ще не перейдена. В 2015 році з’ясувалося, що окремі працівники науки теж можуть лобіювати полювання в деяких об’єктах ПЗФ, а точніше в національних природних парках (НПП).  Про це свідчить публікація начальника відділу Науки
НПП «Нижньосульський» Миколи Клестова. Немає сенсу перераховувати негативний вплив полювання на екосистему, оскільки автор цієї пропозиції скоріш за все знає це не гірше за інших екологів. Тут питання дещо складніше та принциповіше, але про все по порядку…

Перше, що кидається в очі при аналізі тексту це лексика. Зазвичай, екологи називають тварин тваринами, а рослини рослинами. Якщо еколог переходить на суху юридичну мову, то доводиться використовувати й більш сухі терміни, на кшталт «об’єкт рослинного/тваринного світу». Проте, дуже дивно, коли співробітник природоохоронної установи відноситься до тварин як до речей або корисних копалин і каже що вони навіть не об’єкти, а «ресурси, … запаси мисливської дичини», які «довгий час планово використовувались».

Що стосується головного аргументу для чого це потрібно, то він простий як двері. Виявляється, що «…До негативних сторін заборони полювання відносяться ускладнення відносин НПП з місцевими громадами та мисливськими організаціями. Більшість місцевих громад негативно ставляться до створення НПП саме із-за того, що з його організацією було заборонено полювання на водно-болотну дичину, яким традиційно займалась значна частина чоловічого населення регіону… В цілому, не визначеність питання з ділянками, які до створення НПП використовувались мисливськими організаціями, дуже заважають, якщо не унеможливлюють, встановленню нормальних взаємовідношень між природоохоронними установами і мисливськими організаціями.

Отже, висновок дуже простий. Щоб не морочити голову з охороною тварин від незаконного полювання простіше це полювання узаконити. Тобто, завданням НПП має стати не піклування про природу та право всіх громадян на здорове довкілля, а піклування про місцевих мисливців, які обурені. В такому випадку є універсальний рецепт позбутися всіх конфліктів між місцевими мешканцями та об’єктами ПЗФ – скасувати їх та просто розділити за методом Поліграфа Поліграфовича Шарікова з відомого твору М. Булгакова.  Якщо запропнувати місцевому населенню розпаювати будь-який НПП на локальному референдумі, пообіцявши кожному по 5-10 га земель, то немає жодних сумнівів, що переважна більшість підтримає таку ідею. Отже, сьогодні дозволимо полювання, завтра джипінг, післязавтра суцільні рубки, запіслязавтра посадку кукурудзи і що? Це буде НПП?! Звичайно, земельне питання було, є та залишиться найбільш гострим в природоохоронній сфері. Проте, запропоновані шляхи вирішення нагадують епізод з відомої гайдаївської кінокомедії, де цар Іван Васильович дуже просто розв’язував питання конфлікту щодо Кемської волості, запропонувавши її просто віддати.

Однак, не дивлячись на реальну складність земельного питання може все ж таки краще розглядати зовсім інші шляхи? Спочатку варто нагадати, що президентом України підписана стратегія сталого розвитку України «Україна-2020». Ця стратегія сира та недопрацьована, але вона існує. Там чорним по білому написано, що охорона навколишнього природного середовища відноситься до вектору безпеки держави. Підкреслюю не використання «природних ресурсів»  і не полювання, а охорона природи є складовою частиною національної безпеки.

По-друге. В цьому році фахівці ФЛЕГ написали роботу в якій аналізується мисливське законодавство наших найближчих сусідів по ЄС і робляться відповідні висновки щодо наших нормативно-правових  актів. Не дивлячись на певні вади вітчизняного законодавства, автори все ж таки дають цікавий висновок: «Стаття 1 Закону «Про мисливське господарство та полювання» стверджує, що одним з основних завдань мисливського господарства є охорона диких тварин, що, на практиці, означає підпорядкування мисливських законів принципам охорони навколишнього середовища»( Аналіз законодавчої бази і практики ведення мисливського господарства деяких країн Європейського Союзу // М.О. Мироненко, А.-Т. Башта, Р.І. Новіков, О.І. Станкевич-Волосянчук, О.Р. Проців, І.В. Делеган, В.Р. Бурмас, І.В. Гуль, І.М. Шеремет, Д.Ю.Карабчук. 2015).

. Отже, висновок з цього простий: пріоритет охорони над полюванням, а значить спірне користування має бути вирішено на користь національних парків, а не на користь мисливців. Це важко? Безумовно важко. Але давайте тоді об’єднувати зусилля адміністрацій національних парків, науковців, громадських природоохоронних організацій, Міністерства екології, парламенту та місцевих мешканців, які не підтримують пропозиції мисливців.  Маємо звикати до верховенства права та пріоритетів більшості над меншістю.

По-третє, автор користуюється такими розмитими поняттями як «більшість місцевих громад», «значна частина чоловічого населення регіону». Що таке більшість і що таке значна частина?! Чому акцентується увага на чоловічій частині населення? Чи може заодно пропонується скасувати право голосу жінкам? Якщо ж говорити про ставлення населення України до полювання мовою фактів, то тут є конкретні цифри.   Фонд «Демократичні ініціативи» та соціологічна служба Центру Разумкова провели опитування щодо полювання в липні 2015 року згідно до якого більшість населення України ставиться до полювання або негативно (36,5%) або байдуже (36%). . А якщо автор акцентує увагу на гендерному питанні, то варто додати, що серед жінок цей негативний відсоток сягає 44 %. Загалом позитивно до полювання ставляться лише 21 % українців, з яких 3% самі належать до мисливців. Тому виникає питання, чому меншість має нав’язувати свою волю більшості? Чому інтереси мисливців мають більший пріоритет ніж інтереси інших людей, в тому числі відвідувачів національних парків?

Хотілося б також нагадати, що в якості мисливських угідь використовується близько 80 % території країни, а площа природних та біосферних заповідників й національних парків ледь дотягує до 2 %. Чому ми маємо ще більше розширювати площу і так величезних мисливських угідь і фактично перетворювати мізерний ПЗФ на фікцію? Лише тому, що мисливці,  вибивши тварин усюди, тепер хочуть стріляти там, де поки що не вибили? Може тому, що не хочуть займатись мисливським господарством, а бажають просто прийти на готовеньке? Ми збираємось йти в Європу чи в Африку, бо в Африці дійсно дозволене полювання в національних парках, в той час як в сусідній Польщі, на яку ми так часто рівняємось при проведенні реформ, полювання в національних парках «огульно» заборонене. «В Польщі діє суто державна мисливська охорона. Вона наділена більшими правами, ніж поліція, прокуратура чи інші правоохоронні органи. Забезпечені транспортом (позашляховиками), засобами нічного бачення, зброєю та іншою сучасною амуніцією. Мають дозвіл на огляд без санкції суду чи прокурора, будь-якої приватної чи державної установи, житлового приміщення, автомобіля чи будь-якого іншого об’єкту.» (Аналіз законодавчої бази…// М.О. Мироненко, А.-Т. Башта, Р.І. Новіков та інш.). При цьому не можна порівнювати культуру полювання в Польщі та в Україні. В Україні вона по суті відсутня декілька десятиліть. В Польщі людина, яка хоче стати мисливцем, має рік навчатись та здати три іспити (В Словаччині навчання триває 2 роки!). Тобто легше отримати посвідчення водія, ніж стати мисливцем.

Автор дуже хвилюється з приводу того, що «на території НПП «Нижньосульский» зосереджені значні запаси окремих видів мисливських тварин, які в останні роки практично не використовуються. Наслідком цього є надмірна, не контрольована концентрація кабанів, єнотоподібних собак та лисиць, що шкодить екосистемам НПП, а також може призвести до виникнення небезпечних епізоотій, в тому числі сказу та африканської чуми».

Отже, замість того, щоб вирішувати питання охорони природи, автор пропонує природохоронцям думати про успіхи або невдачі власників свиноферм, а лікувати сказ не засобами вакцинації, а за допомогою рушниць. Більше того, навіть якщо такі проблеми дійсно мають місце, то виникає питання, а чому саме мисливці мають їх вирішувати? Вони що, більш освічені ніж біологи чи ветеринари в цих питаннях? Вибачте, але при нинішній культурі полювання пускати мисливців для реалізації таких заходів в НПП це все одно, що найняти алкоголіка продавцем у крамницю спиртних напоїв

Як висновок автором пропонується наступне. «НПП має бути надано право самостійно визначатись з доцільністю проведення полювання на власних територіях, або регулюванням чисельності окремих видів тварин іншими засобами. Відновлення полювання в межах НПП може бути реалізовано після відміни заборони полювання Верховною Радою…».
Прокоментувати вищенаведені аргументи можна наступним чином. Три роки тому керівництво держави по суті знищило більш-менш ефективну екологічну політику, децентралізувавши Міністерство екології. Тепер ми маємо 25 екологічних департаментів при обласних адміністраціях, які, по суті, ніхто не координує в межах країни. Наслідком цих дій став Льодовиковий період в заповідній справі з 2012 р. Тепер автор пропонує провести ще одну децентралізацію – дозволити національним природним паркам робити те, що захочеться їхнім адміністраціям. При нинішній ситуації це призведе до остаточного хаосу та безладу.

Сучасні тенденції в природоохоронній сфері демонструють, що полювання як таке стає архаїзмом, з яким просто поки що доводиться миритись, так само як доводиться миритись з тютюнопалінням, хоча всі знають про його шкоду. Але нікому й в голову не прийде послабити законодавства щодо цигарок і зробити крок назад. Теж саме стосується й полювання. Його можна тільки зменшувати та обмежувати, але аж ніяк не давати йому послаблення. Все це зараз відбувається й на законодавчому рівні в цивілізованих країнах світу або в таких, що хочуть стати цивілізованими.  Чи то заборона традиційних видів полювань у Великобританії чи то перші кроки у вітчизняному законодавстві, де Закон України «Про захист тварин від жорсткого поводження» забороняє рекламу полювання в усіх видах навчальних закладів України. Отже, саме явище полювання, таким чином, вже юридично визначено як негативне по аналогії з тютюнопалінням, а значить не може рекламуватись серед дітей та молоді.

Варто нагадати всім тим, хто має відношення до ПЗФ та природоохоронної справи, що головним завданням екологів є охорона та захист природи, а не чогось іншого. Ми не можемо допустити перетворення природних екосистем, які охороняються ПЗФ, на фікцію, адже як сказав відомий американський еколог Родерік Неш: «Дикі землі залишаться дикими тільки в результаті усвідомленого рішення. Часи, коли окремі території дикої природи були нікому не потрібні поринуть у небуття».

 

 

 

17.11.2015   Рубрики: Нет - спортивной охоте!, Новости