ОБГРУНТУВАННЯ НЕОБХІДНОСТІ СТВОРЕННЯ ЗАПОВІДНИХ ЗОН НАЦІОНАЛЬНИХ ПРИРОДНИХ ПАРКІВ, ЩО ЗАЙМАЮТЬ НЕ МЕНШЕ 50% ВІД ЗАГАЛЬНОЇ ПЛОЩІ КОНКРЕТНОГО НПП.

С.Г. Вітер, начальник відділу науки та моніторингу Національного природного парку «Гомільшанські ліси».

viter_stanislav@ukr.net

 

  1. Теорія та практика збереження біорізноманіття в цілому.

Згідно дослідженням практиків збереження біорізноманіття, для ефективної охорони біорізноманіття необхідним є збереження не мене 10% від площі певної екосистеми, біому, природної зони, ландшафту, рослинного угруповання. У національних природних парках України режим, що є сприятливим для збереження біорізноманіття та ландшафтів, підтримується лише в межах заповідних зон. Відповідно, для збереження ландшафтів та біорізноманіття, наприклад, лісостепових та степових притерасних борів необхідно, щоб не менше 10% від усієї площі цього типу ландшафту було влючено до Природних заповідників або заповідних зон НПП. Так же із іншими типами ландшафтів.

Наразі в Україні трохи більше 5.5% території країни знаходиться у ПЗФ, здебільшого це заказники, РЛП, господарські та рекреаційні зони НПП, тобто, більшість площі ПЗФ не є в межах дії сприятливого (для збереження ландшафтного та біологічного різноманіття) режиму. Добре збереженими (такими, що задовольняють вимогам збереження біорізноманіття) є не більше 2% території України при необхідному «європейському стандарті» 10%.

Відповідно, слід максимально розширити заповідні зони НПП для ефективної охорони необхідного мінімуму (10%) кожного типу ландшафту, природної зони, рослинного угруповання, тощо.

 

  1. «Загальносвітові стандарти».

Суттєвим аргументом на користь необхідності збільшення частки заповідних зон від загальної площі НПП України є той факт, що у більшості країн Світу найменшим показником частки таких зон у національних парках є 50%. У ФРН, США, Індії, Китаї, Японії, Великій Британії та Іспанії переважають частки у 70 – 80%.

Збільшення частки заповідних зон у НПП України (як мінімум – до мінімального стандарту 50% від загальної площі НПП) буде кроком на шляху втілення політики всебічної євроінтеграції України.

 

  1. Практика НПП «Гомільшанські ліси»: заповідна зона, що не охороняє більшість видів фауни, що занесені до ЧКУ.

В межах НПП «Гомільшанські ліси» частка заповідної зони становить 10.7% від загальної площі парку, а після її розширення (згідно чинного «Проекту організації території НПП «Гомільшанські ліси»») має становити 25.6%. Проте ні зараз, ні після розширення заповідної зони в її межі не потрапить жодної з 7 територій орла-карлика (Hieraaetus pennatus), жодної з 2 ділянок орлана-білохвоста (Haliaeetus albicilla), менше 10% локалітетів мідянки європейської (Coronella austriaca), менше 40% локалітетів гадюки Нікольської (Vipera = Pelias nikolskii), жодного локалітету бражника дубового (Marumba querqus), великої та малої сатурній (Saturnia pyri, Eudia pavonia), великого дубового вусача (Cerambyx cerdo), жука-самітника (Osmoderma barnabita), пасманця тополевого (Limenitis populi) та мнемозини (Parnassius mnemosyne), лише 1 із 6 локалітетів райдужниці великої (Apatura iris), менше 30% локалітетів сатурнії рудої (Aglia tau). Тобто, ані 10%, ані 25% не можуть ефективно охороняти популяції більшості рідкісних видів лісової фауни. Мінімально необхідним є охорона не менше 50% території НПП – через включення до заповідної зони. Також слід зазначити, що в континентальній Україні більшість великих рідкісних видів комах поширена дуже нерівномірно: є великі придатні для виду території, де вид вимер протягом останніх 30 років з невстановлених причин; є масиви, де той чи інший вид все ще зустрічаються і навіть можуть бути відносно звичайними на невеликій площі. Якщо дубовий масив лісу, який включено до НПП, є місцем мешкання великого дубового вусача, то слід охороняти увесь масив дубового лісу. А не лише поодинокі дерева, де безпосередньо було виявлено цей вид, адже у багатьох місцях, придатних для існування певного виду, можна не виявити присутність виду через низку обставин. Також слід охороняти усі придатні біотопи, що межують із ділянками , де виявлено певний рідкісний вид комах: збереження біотопів дозволить забезпечити місця існування для особин, що розселяються, а також дозволить підтримувати необхідну чисельність самодостатньої популяції. Також слід охороняти цілком ландшафти, де хоча б на невеликій площі виявлено поодинокі особини рідкісних видів метеликів.

 

  1. Охоронні зони місць гніздування великих хижих птахів.

Великі рідкісні види хижих птахів та сов (пугач Bubo bubo, орлан-білохвіст Haliaeetus albicilla, орел-могильник Aquila heliaca, беркут Aquila chrysaetos, степовий орел Aquila nipalensis, великий підорлик Aquila clanga, чорний гриф Aegypius monachus та білоголовий сип Gyps fulvus) мають великі охоронні зони навколо гнізд: їх радіус становить не менше 400 – 500 м, а для беркута та великого підорлика бажаним є радіус зони 900 – 1000 м, для орлана-білохвоста – не менше 650 м. Більшість пар цих видів має по 2 – 5 гнізд (частіше 2 – 3), які використовують самці та зльотки для відпочинку, які можуть бути гніздами для виведення пташенят (через сезон). Такі запасні гнізда розташовані на відстані від 50 м до 2 – 3 км, частіше 200 – 1000 м. Уся територія, що потребує охорони як гніздова ділянка пари орлів / пугачів / грифів / орланів займає площу 200 га та більше, у окремих випадках – 900 га. Для ефективної охорони існуючих та потенційних місць гніздування великих хижих птахів та сов необхідно великі площі заповідних зон (за умов гніздування мінімум 2 – 3 пар таких птахів – не менше 500 – 600 га). Складність полягає також у тому, що ділянки придатних для гніздування біотопів (старі ліси, скелі із певними параметрами, окремі старі дерева в лісі, ділянки лісу із певними характеристиками (види дерев, щільність крон, тощо) розпорошені на великій площі, часто фахівці установ ПЗФ не можуть виділити такі невеликі ділянки лісу посеред більших площ непридатних для гніздування біотопів.

Для збереження гніздових ділянок (включення до заповідної зони НПП) рідкісних видів хижих птахів в НПП «Гомільшанські ліси» необхідно збільшити частку заповідної зони цього НПП до 70%, мінімально – не менше 50%.

 

 

  • Стенотопні види, що мають обмеження дальності міграцій (амфібії, рептилії, дрібні ссавці).

 

Деякі види дрібних степових, водно-болотяних та лісових ссавців (хохуля (Desmana moschata), земляний зайчик (Allactaga major), вовчок садовий (Eliomys quercinus), ємуранчик (Stylodipus telum), ховрашки (Spermophilus suslicus, S. citellus) перегузня (Vormela peregusna), норка європейська (Mustela lutreola), тхір степовий (Mustela eversmanni)), лісові амфібії (жаби гостроморда (Rana arvalis = R. terrestris) та трав`яна (Rana temporaria), сіра ропуха (Bufo bufo)) та стенотопні види рептилій (полоз каспійський (Hierophis caspius), гадюка степова (Pelias = Vipera renardi, Pelias = Vipera ursini), у деяких випадках – мідянка європейська та гадюка Нікольського) заселяють лише певні біотопи, які в межах України становлять менше 20% від площі країни. Це – водно-болотяні угіддя, ліси, степи. Місця існування таких видів розділені великими територіями, де немає придатних біотопів, ареал видів фактично фрагментований і складається із низки невеликих ізолятів, часто від колишнього ареалу залишилось від 2 до 20% первинної площі. Особлива небезпека існує для степових видів: від їх біотопів залишилось менше 10% первинної площі, а для північних степів – лише 2%. Враховуючи те, що для збереження біорізноманіття необхідно зберегти не менше 10% від площі природних біотопів / ландшафтів певної природної зони, усі степові ділянки, ділянки суходільних лук та пісків потребують охорони і у межах НПП мають бути влючені до заповідних зон (проте для кожної степової ділянки необхідно розробити гнучкий режим використання територій, в т.ч. і ведення традиційного господарства із урахуванням охорони біологічного різноманіття та ландшафтів території). Повної (в межах НПП) охорони потребують усі водно-болотяні ландшафти (окрім ставків та водосховищ), а на півдні лісостепової та у степовій зонах – усі типи лісових масивів (за винятком цілком штучного походження).

Для реалізації програми охорони популяцій стенотопних мало придатних до міграції видів, а також для збереження інтразональних та азональних угруповань і ландшафтів слід значно збільшити норматив мінімальних показників частки заповідних зон НПП. Оскільки необхідно оберігати усю територію придатних біотопів, автоматично більше 50% території будь-якого об`єкту ПЗФ потребуватиме охорони як заповідна зона.

 

  1. Заповідна зона має бути цільною, складатись з великих кластерів або маленьки кластери мають бути поєднані коридорами.

Часто заповідні зони в НПП створюють у вигляді сукупності дрібних кластерів. Мінус такого рішення – дріблення заповідної зони де є суворі обмеження у веденні господарства та людської присутності посеред територій, де такі обмеження є слабкими і недостатніми для збереження усієї сукупності ландшафтного та біологічного різноманіття. Таким чином, заповідна зона немов би «розчиняється» посеред зони регульованої рекреації та господарської зони НПП. На прилеглих територіях – навколо маленьких кластерів заповідної зони – проводять рубки, їздять транспортні засоби, проходять туристичні маршрути, облаштовані місця відпочинку, тощо. В результаті порушено режим тиші заповідної зони, на околицях кластерів з`являються адвентивні види рослин, відвідувачі (туристи) порушують межі невеликих заповідних ділянок, при проведенні маневрів із розвороту на заповідні ділянки часто заїздить важка техніка (лісовози, трактори, тощо). Все це нівелює режим заповідної зони, призводить до фрагментації популяцій стенобіонтних видів, деградації їх біотопів.

 

30.09.2018   Рубрики: Борьба за заповедность, Новости