Формула дикої краси: менше вишок – більше звірів

Найбільше в Україні звірини – в Чорнобильському біосферному заповіднику. Спасибі радіації та паркану з колючого дроту, які відганяють звідтам людисьок. За друге місце змагаються кілька локацій. Зокрема – Міжріченський регіональний ландшафтний парк.

Фахівці називають парк «пологовим будинком» лосів – їх тут взимку збирається до сотні. Недарма саме в «Міжріченському» проводили тестування своєї методики обліку тварин фахівці кафедри таксації лісу та лісового менеджменту НУБіП (Національного університету біоресурсів та природокористування). На їхньому відео можна побачити не одного лося й чимало інших тварин.

Тестування методики обліку лося за допомогою квадрокоптерів в Міжрічненському РЛП. Відео розміщено з дозволу завідуючого кафедри таксації лісу та лісового менеджменту НУБіП Андрія Білоуса

Багатство природи приваблює. Природолюбів – милуватися. Любителів постріляти по звірях – широким вибором живих мішеней. Тож тут угніздилися 8 (вісім!) приватних мисливських господарств. Станом на 2017 рік вони спорудили близько півсотні вишок для полювання.

Чому тут тримаються звірі та як їх захистити?

Збереженню природи сприяли кілька чинників: обмеження доступу через наявність неподалік військового полігону, та важкодоступність через високий відсоток заболоченої місцевості. «Міжріченський» розташований між Дніпром (Київським водосховищем) та Десною, населених пунктів і доріг тут майже немає. «Хороші тихі сусіди»: на іншому березі Дніпра – Чорнобильський біосферний заповідник, а трохи північніше, на білоруський території – Поліський радіаційно-екологічний заповідник. Це дає можливість тваринам доволі безпечно мігрувати.

Поруч із «Міжріченським» розташовані Чорнобильський біосферний та Поліський радіаційно-екологічний заповідники. В перспективі тут можна створити міжнародний резерват

Парк має статус «регіонального»: ним опікується і має фінансувати не центральна влада, а обласна. «Міжрічинський» створений 2002 року в двох районах Чернігівщіни – Козелецькому та Чернігівському. Він один з найбільших в Україні – близько 78 тис. гектарів, поступається хіба що розташованому на Сумщині Сеймському РЛП (98 858 га). «Нижньоворсклянський», який посідає третє місце, має 23 тис. га. Свого часу «Міжріченський» взагалі був чемпіоном. Але недалекоглядні попередники нинішніх депутатів Чернігівської облради у 2007 році скоротили площу парку з 101 тис. га до нинішніх масштабів. В результаті 23 тис. гектарів найцінніших старовікових лісів стали доступними для безнопил.

Наразі заповідна зона, де діють суворі обмеження на втручання у природу, складає лише 4,5% території парку. Невеликі тут й зони стаціонарної та регульованої рекреації. Левова частка парку – господарська зона. За законом Про природно-заповідний фонд у ній «проводиться господарська діяльність, спрямована на виконання покладених на парк завдань», щоправда «…з додержанням вимог та обмежень, встановлених для зон антропогенних ландшафтів біосферних заповідників».

ІНШИМИ СЛОВАМИ, ПРАВА ГОСПОДАРНИКІВ У ЦІЙ ЗОНІ ЧАСТО НАБАГАТО БІЛЬШІ, НІЖ ПРАВА ПРИРОДИ.

До того ж до 30 жовтня цього року у господарських зонах РЛП дозволялися рубки головного користування (заборона на рубки у господарській зоні РЛП введена законом №249-IX «Про внесення змін до деяких законів України (щодо введення заборони на суцільну вирубку ялицево-букових лісів на гірських схилах Карпатського регіону»).

Деякі лісгоспи цим скористалися і провели масштабні лісозаготовки. За даними супутникових знімків, з 2002 по 2017 лише суцільними – найбільш шкідливими для природи – рубками  знищено близько 500 га лісу. А ще ж є вибіркові, поступові, лісовідновні та інші.

«Через рубки у парку не зможуть гніздитися беркут, великий підорлик, навряд чи будуть виводити пташенят червонокнижні малий підорлик, чорний лелека, змієїд», – зауважує доктор біологічних наук Іван Парнікоза. Не побачимо ми й рисі, долею якої переймаються як вчені, так і громадські організації, зокрема WWF-Україна, який оголосив збір коштів на програму моніторингу за станом популяції цієї тварини. Плюс суцільні рубки спричинять гідрологічні і кліматичні зміни: зниження рівня ґрунтових вод,  висихання боліт. Що у свою чергу призведе до зникнення води в колодязях, усихання лісів, обміління Дніпра й Десни, ерозії ґрунтів і подальшого – вже через кліматичні зміни – збіднення біорізноманіття.

«Рубки у парку треба жорстко обмежувати, – вважає Парнікоза. – Тут усе ще мешкає 207 видів, занесених до Червоної книги України. А загалом в «Міжріченському» виявлено близько 1800 видів тварин і вищих рослин, що робить його надцікавим для наукових досліджень. Можна розводити зубрів, яких в 1992 на Чернігівщині налічувалося 120 голів (на сьогодні через браконьєрство та недбалість державних органів популяція знищена – О.Л.)».

Колонія чапель у «Міжріченскому». Фото Віктора Карамушки

Парк є улюбленим місцем відпочинку як чернігівчан, так і гостей з інших регіонів, зокрема із сусіднього Києва. Тут є непогана екостежка та різні туристичні маршрути. Я сам мав нагоду у цьому переконатися два роки тому разом з групою експертів Мінприроди.

Стежка через болото з дерев’яним настилом, що дозволяє мінімізувати вплив туризму на екосистему
Оберігач «Міжріченського» Андрій Сагайдак (крайній зліва) розповідає про унікальні комплекси парку
Заступник міністра екології та природних ресурсів Василь Полуйко на одному з інформаційних майданчиків парку. Фото з сайту Чернігівської ОДА

За своєю екологічною вагою «Міжріченський» тягне і на вищий статус, наприклад, національного природного парку. Фахівці давно пропонують це зробити. Про це говориться й в Указі президента України «Про розширення мережі та територій національних природних парків та інших природно-заповідних об’єктів» від 1 грудня 2008 року (№1129/2008 http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1129/2008/print). У 2016 році обласна рада розглядала це питання, але лісоруби переконали депутатів залишити все як є.

Вимога створити тут національний парк усе ще актуальна. А до того часу екологісти вимагають максимально посилити охорону природи у межах можливостей РЛП. Частина пропозицій вже втілена, за що керівництво області, група патріотичних депутатів й департамент екології та природних ресурсів ОДА заслуговують на похвалу.

Так, у 2019 нарешті створено дирекцію парку, розроблено Проєкт організації, налагоджується охорона. Але усе ще потрібно:

  • розширити заповідну зону парку з 4,5% до 50%;
  • встановити по периметру охоронні знаки;
  • впорядкувати туризм, заборонити масове відвідування туристами заповідної зони;
  • повернути парку всі землі, які були вилучені у нього в 2007;
  • відновити болота.

Вбивство, а не полювання

В Міжріченському, як і в інших РЛП та національних природних парках, полювання заборонене вже добрий десяток років законом Про природно-заповідний фонд. Заборонене й мисливство (це ширше поняття ніж полювання, зокрема, включає розведення мисливської фауни тощо). Але ідіотизм ситуації у тому, що поняття «мисливство» в законодавстві виписано недостатньо чітко. Ця лазівка зробила можливим перебування на території парку аж восьми мисливських господарств. Які тишком-нишком встановлюють на орендованій території мисливські вишки. А неподалік них, для приманки диких тварин під постріл, солонці та годівниці. Дехто примудрився втулити вишки та приманки-годівниці навіть у гідрологічному заказнику «Болото «Бондарівське». Воно входить у заповідну зону, де, згідно зі ст. 16 Закону «Про природно-заповідний фонд України», заборонене і полювання, і мисливство. Тож вишки тут – незаконні.

Хоча й в інших зонах РЛП вишки під повною забороною. Їх використання – це один зі способів саме полювання. У даному разі – незаконного, браконьєрського. До речі, це давно мали припинити і навіть попередити керівники лісгоспів, які незаконно погодили встановлення вишок та приманок на підвідомчих їм територіях. Тому доводиться працювати іншим.

Кількарічний тиск громадськості та добросовісне виконання своїх обов’язків Державною екологічною інспекцією (ДЕІ) дають результати: частину вишок зняли самі мисливські господарства. Ті, що власники ніяк не могли прибрати, згоріли. Кажуть, в них із завидною регулярністю втрапляла блискавка. Навіть у ті дні, коли гроз не було. Хеппі енд? На жаль, ні.

Найбільш чи то вперті, чи то впевнені у своїй наближеності до небожителів, «трах-бабахи» усе ще хочуть мати можливість пуляти у звірів з теплої і зручної засідки (деякі вишки всередині навіть повстю оббивають). І знищені блискавками вишки відбудовують. Нагадаю – незаконно.

Так, нещодавня перевірка, здійснена Держекоінспекцією та громадськими екоінспекторами показала, що приватне мисливське господарство «Міжріченське» не тільки не демонтувало одну зі своїх вишок, а й відновило чотири спалені.

Браконьєрська вишка у господарстві «Міжріченське»

Наразі ДЕІ діє адекватно. Вона зобов’язала Чернігівський військовий лісгосп, на землях якого діє це господарство, демонтувати вишки.

Припис про знесення незаконних мисливських вишок

Також в ході перевірки було виявлено, що «Міжріченське» НЕ платить лісгоспу за оренду мисливських угідь. Згодом з’ясувалося, що так само не платять й інші сім господарств. Це нечуване нахабство. За такі порушення треба позбавляти права на користування угіддями. За оренду платить навіть пріснопам’ятний «КЕДР», заснований ще Януковичем та його друзяками, і який досі чинить шалений спротив створенню національного парку в Сухолуччі.

Сподіваюсь, нове керівництво Державної екологічної інспекції ДЕІ (зараз т.в.о. голови держекоінспекції став відомий громадський діяч Єгор Фірсов) продовжить наступ на браконьєрів і остаточно очистить Міжріченський парк від незаконних споруд та порушників природоохоронного законодавства.

Олег Листопад, Green Post   http://greenpost.press/2019/12/28/formula-dykoyi-krasy-menshe-vyshok-bilshe-zviriv/

30.12.2019   Рубрики: Борьба за заповедность, Новости, Уничтожим охотничьи вышки в ПЗФ